Вчені заявили, що Сонячна система може перебувати у космічній порожнечі шириною 2 мільярди світлових років

Згідно з новим дослідженням, Земля, Сонячна система, Чумацький Шлях і навіть навколишній регіон Всесвіту можуть знаходитися всередині гігантської порожнечі — області з меншою щільністю матерії порівняно з середньою у Всесвіті. Якщо це так, це пояснило б одну з найбільших сучасних загадок космології — так звану «напругу Габбла» (Hub­ble ten­sion).

Проблема полягає в тому, що різні методи вимірювання швидкості розширення Всесвіту (константи Габбла) дають різні результати: локальні спостереження (наприклад, за надновими та змінними зірками) показують більшу швидкість розширення, ніж ті, що випливають з аналізу реліктового випромінювання (космічного мікрохвильового фону) і стандартної моделі ΛCDM.

Вчені на чолі з Індранілом Баніком (Університет Портсмута) припустили: якщо наша галактика розташована поблизу центру великої порожнечі діаметром приблизно 2 мільярди світлових років із густиною, на 20% меншою за середню, то спостережуване локальне розширення буде швидшим за середнє у Всесвіті. Це дасть ілюзію більшого значення константи Габбла поблизу нас і гармонізує різні способи її вимірювання.

Ключову підтримку цій гіпотезі дають нові дані про баріонні акустичні осциляції (BAO) — “звукові хвилі Великого вибуху”, що стали стандартною лінійкою для вимірювання історії розширення Всесвіту. Аналіз усіх доступних вимірювань BAO за останні 20 років показав: модель із локальною порожнечею значно краще узгоджується з даними, ніж однорідна космологічна модель.

Однак існують труднощі: стандартна модель ΛCDM передбачає більш-менш однорідний розподіл матерії у великомасштабному Всесвіті. Гіпотеза порожнечі суперечить цій однорідності, але спостереження локального браку галактик частково підтверджують ідею.

Наступний крок — порівняти модель порожнечі з іншими космологічними підходами та відновити історію розширення Всесвіту з допомогою так званих “космічних хронометрів” — аналізуючи вік галактик у поєднанні з їх червоним зсувом.

Таким чином, якщо “бульбашка Габбла” дійсно існує, вона може нарешті розв’язати загадку Hub­ble ten­sion і змінити сучасні уявлення про розподіл матерії та історію розширення Всесвіту.