Науковці розгадали 5000-річну загадку походження Стоунхенджа

Вчені, ймовірно, розгадали одну з найбільших загадок Стоунхенджу — яким чином так звані блакитні камені, зокрема відомий «валун Ньюолла», потрапили на місце будівництва монумента понад 5 000 років тому. Дослідження, проведене під керівництвом професора Річарда Бевінса з Університету Аберіствіта, показало, що ці камені не були принесені льодовиком з Уельсу, як вважали деякі геологи раніше, а були цілеспрямовано переміщені людьми. Про це пише Dai­ly Mail.

Команда дослідників порівняла хімічний склад та мікроструктуру валуна Ньюолла зі зразками порід із кряжа Крейг Рос-і-Фелін на заході Уельсу. Аналіз підтвердив: ці породи ідентичні за рівнем торію і цирконію, а також за характерними рисами структури. Також не знайдено жодних ознак того, що цей камінь є льодовиковим валуном: подібних уламків на рівнині Солсбері, де розташовано Стоунхендж, більше не зустрічається.

Раніше деякі фахівці стверджували, що камені могли бути принесені до Стоунхенджу природними процесами під час льодовикового періоду. Проте сучасні дані свідчать: неолітичні спільноти близько 3 000 року до нашої ери вже вели видобуток каменю на місці й були спроможні транспортувати важкі блоки на відстань понад 200 км.

Дослідження також встановило, що ще один камінь, відомий як Stone 32d, раніше помилково ідентифікували як долерит, хоча він теж є фоліованим ріолітом, подібно до валуна Ньюолла. Сучасні технології підтверджують, що всі близько 80 блакитних каменів у Стоунхенджі, ймовірно, були принесені сюди людьми, а не природою.

Автори роботи підсумували: сучасний стан археологічних та геохімічних знань дозволяє з великою ймовірністю говорити, що неолітичні будівничі транспортували блакитні камені з Уельсу на Солсберійську рівнину, використовуючи доступні їм технології — дерев’яні сани, ролики, мотузки та водні шляхи.