Вчені повідомили про сенсаційне відкриття внутрішнього ядра Сонячної системи

Астрономи з Принстонського університету повідомили про можливе відкриття дуже старої й недоторканої структури у зовнішніх межах Сонячної системи — за орбітою Нептуна, приблизно на 43 астрономічних одиницях (понад 6 мільярдів км) від Сонця. Йдеться про потенційне нове угруповання об’єктів у поясі Койпера, яке дослідники назвали «внутрішнім ядром» (inner ker­nel).

Пояс Койпера — це кільцеподібна область із сотень тисяч крижаних тіл, що простягається від 30 до 50 а.о. від Сонця. Тут розташовані Плутон, Макемаке, Еріда та Аррокот. Ці об’єкти — залишки формування Сонячної системи, подібно до поясу астероїдів, але набагато масивніші та віддаленіші. Вважається, що структура пояса значною мірою сформувалася під дією гравітації Нептуна.

Ще у 2011 році астрономи виявили в ньому щільне скупчення об’єктів із майже круговими орбітами на відстані близько 44 а.о., яке отримало назву «ядро» (ker­nel). Нове дослідження, яке наразі перебуває на етапі попередньої публікації в arX­iv, засвідчує, що поруч із цим ядром може існувати ще одне скупчення — на 43 а.о., із ще нижчими ексцентриситетами орбіт, тобто майже ідеально круговими траєкторіями.

Автори, очолювані астрофізиком Аміром Сіраджем, проаналізували орбіти 1 650 транснептунових об’єктів (TNOs) за допомогою алгоритму кластеризації DBSCAN і виявили статистичні ознаки окремої групи, відмінної від відомого ядра. «Така орбітальна спокійність — ознака дуже старої, недоторканої структури, — пояснює Сірадж. — Вона може дати нам уявлення про ранню історію Сонячної системи, рух гігантських планет і міжзоряні умови, через які проходила наша система».

Як саме утворилося «внутрішнє ядро», наразі невідомо. Дослідники припускають, що воно могло виникнути під час «стрибкоподібної міграції Нептуна», коли планета змінювала орбіту внаслідок взаємодії з іншими гігантами. Це пояснення могло б узгодити появу обох структур — ядра й внутрішнього ядра. Проте поки що невідомо, чи є нове скупчення окремим утворенням, чи просто частиною вже відомого.

Подальші спостереження, зокрема за допомогою майбутнього Обсерваторії Віри Рубін та її масштабного огляду Lega­cy Sur­vey of Space and Time (LSST), мають підтвердити або спростувати існування цієї загадкової «реліктової зони». Якщо відкриття підтвердиться, це стане унікальним вікном у ранню, майже незмінну архітектуру Сонячної системи, що збереглася від її зародження понад 4,5 мільярда років тому.