Науковці виявили 700-річну помилку, що змінює уявлення про найбільшу пандемію в історї людства

Нові історичні дослідження поставили під сумнів усталене уявлення про походження та поширення Чорної смерті, яка спустошила Європу у XIV столітті. Протягом сотень років історики вважали, що пандемія чуми розпочалася в Китаї, потім швидко пройшла через Азію й досягла Європи приблизно у 1347 році, подолавши понад 5 000 км менш ніж за десятиліття. Однак нове дослідження, опубліковане в Jour­nal of Ara­bic and Islam­ic Stud­ies, доводить, що це уявлення базувалося на помилковому джерелі — художньому творі, а не історичному документі.

Вчені встановили, що ключовим джерелом так званої «теорії швидкого поширення» була арабська макама — поетично-прозаїчна оповідь сирійського автора Ібн аль-Варді, написана під час спалаху чуми у 1348–1349 роках. Цей твір, що мав літературно-алегоричний характер, століттями сприймали як правдиве свідчення про ранні етапи епідемії. Насправді ж Ібн аль-Варді описував чуму як «мандрівну силу» або «посланця смерті», а не як конкретну географічну подію.

Помилкове трактування маками спричинило формування хибної історичної моделі, яка згодом проникла навіть у сучасні наукові роботи — зокрема у генетичні дослідження бактерії Yersinia pestis. Вони будували свої часові лінії на припущенні про швидке поширення інфекції з Центральної Азії (район озера Іссик-Куль) до Європи, що виявилося результатом літературного непорозуміння.

Автори зазначають, що Ібн аль-Варді не був єдиним, хто використовував цей стиль. Схоже писали інші арабські інтелектуали — аль-Сафаді та аль-Макрізі. Їхні тексти слід розглядати не як історичні записи, а як культурні свідчення того, як люди середньовіччя осмислювали смерть, страх і божественне покарання під час катастрофи.

Нове дослідження не заперечує факт пандемії, яка забрала до половини населення Європи, але пропонує переосмислити її темпи та маршрути. Водночас воно відкриває новий погляд на те, як середньовічні суспільства реагували на масові лиха — через мистецтво, релігійну символіку та метафоричні оповіді, які згодом були сприйняті як факти історії.