Вчені заявили, що фундаментальні сили природи можуть бути наслідком прихованих вимірів Всесвіту

Нове дослідження, опубліковане в журналі Nuclear Physics B під керівництвом фізика Річарда Пінчака, пропонує розглядати фундаментальні взаємодії природи як наслідок геометрії прихованих вимірів Всесвіту. Автори припускають, що властивості частинок можуть бути пов’язані з семивимірними структурами, відомими як G₂-багатоманіття.

Раніше ці структури вважалися статичними, однак команда запропонувала описувати їх як динамічні системи, що змінюють форму з часом. Процес отримав назву G2–Ricci flow — аналог «текучості» геометрії, яка еволюціонує, змінюючи кривину та топологію простору.

У ході такої еволюції виникає торсія — внутрішній геометричний «завиток», схожий на спіраль ДНК. Дослідники показали, що з часом ці структури можуть стабілізуватися у вигляді солітонів — стійких конфігурацій, які не руйнуються під впливом зовнішніх збурень. Саме вони можуть пояснити явище спонтанного порушення симетрії, що у Стандартній моделі відповідає за появу маси у частинок.

Візуалізація поля Гіггса. Джерело: CERN

Пінчак і його колеги пропонують альтернативу механізму Гіггса: маса частинок може виникати не через взаємодію з окремим полем, а завдяки опору самої геометрії простору. За цією гіпотезою W- і Z‑бозони отримують масу через викривлення та торсію додаткових вимірів.

Дослідники також пов’язують торсію з кривиною простору-часу, що може пояснити позитивну космологічну константу, відповідальну за прискорене розширення Всесвіту. У межах цієї теорії вони передбачають існування нової частинки — «торстону», яку можна буде перевірити у майбутніх експериментах. «Якщо гравітація — це прояв геометрії, можливо, усі взаємодії природи є геометричними за своєю суттю», — зазначає Пінчак.