Вчені виявили гігантські підземні континенти, що можуть бути залишками первісної Землі

На глибині близько 2 900 кілометрів під поверхнею Землі вчені виявили дві гігантські структури, які за розмірами можна порівняти з континентами. Ці утворення, відомі як LLSVP (Large Low Shear Veloc­i­ty Provinces), розташовані під Африкою та Тихим океаном і вже десятиліттями залишаються загадкою для геофізиків. Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Geo­science, пропонує революційне пояснення: ці масиви можуть бути залишками первісного розплавленого світу, який існував мільярди років тому, коли Земля була вкритою океаном магми.

Автори роботи, Йосінорі Міядзакі з Ратгерського університету та Цзє Ден із Принстона, висунули модель, за якою хімічна взаємодія між рідким ядром і мантією на ранніх етапах формування планети створила особливий шар — так званий «забруднений магматичний океан» (BECMO). У цей період із ядра почали «просочуватися» легкі елементи, такі як магній, кремній і кисень, які змінили хімічний склад нижньої мантії. З часом у ній сформувалися щільні скупчення матеріалу, що збереглися донині — саме вони й відповідають LLSVP.

Дані сейсмічної томографії показують, що ці області — величезні, нестандартно гарячі та щільні зони, які сповільнюють проходження сейсмічних хвиль. Вони мають складну внутрішню структуру і межують із так званими зонами ультранизьких швидкостей (ULVZs), де хвилі уповільнюються на 80–90%, що вказує на їхній незвичайний склад.

Модель BECMO пояснює не лише форму й розміри цих «підземних континентів», але й ізотопні аномалії у вулканічних породах Гаваїв, Ісландії та інших точок планети. Деякі з цих лав містять підвищені співвідношення гелію‑3, вольфраму-182 та кремнію — ізотопи, які могли залишитися від найдавніших шарів мантії. За новою гіпотезою, саме ці глибинні залишки ранньої Землі поступово вивільняються через мантійні плюми та проявляються у вулканічних зонах на поверхні.

Таким чином, дослідники пов’язують сучасну геохімію Землі з її найдавнішим минулим. Вони припускають, що LLSVP — це “скелет” первісної магматичної планети, який вижив після охолодження та тектонічної перебудови Землі. Ці структури не лише допомагають зрозуміти, як формувалася мантія, а й можуть пояснити, чому саме наша планета стала придатною для життя, адже взаємодія між ядром і мантією визначила теплову еволюцію та стабільність клімату протягом мільярдів років.