Науковці знайшли рештки Homo erectus, які докорінно змінюють уявлення про еволюцію людини

Міжнародна команда археологів виявила на дні моря біля острова Ява (Індонезія) унікальні викопні рештки Homo erec­tus, що змінюють уявлення про ранню еволюцію людини в Південно-Східній Азії. Знахідку зробили у затопленій долині давньої річки в протоці Мадура, де під товщею осадових порід збереглися два фрагменти черепів і тисячі кісток тварин. Це перші рештки давніх людей, знайдені у затопленому регіоні Сунда — колишньому суходолі, який колись з’єднував Яву з материковою Азією.

Рештки було виявлено під час морських днопоглиблювальних робіт поблизу Сурабаї, у межах програми рекультивації. Серед понад 6 000 знайдених кісток також виявили залишки слонів, носорогів, крокодилів і варанів-комодських. Вік матеріалу, визначений методом оптично стимульованої люмінесценції, становить близько 140 000 років і відповідає періоду передостаннього льодовикового максимуму, коли рівень Світового океану був значно нижчим, а регіон являв собою відкриті саванни з річковими долинами.

Команда під керівництвом археолога Гарольда Бергхейса з Лейденського університету (Нідерланди) повідомила, що знайдені рештки дають змогу вперше простежити життя Homo erec­tus у прибережному середовищі. Серед кісток тварин дослідники виявили сліди розрубування на панцирах черепах і кістках великих травоїдних, що свідчить про організоване полювання, використання знарядь і соціальну співпрацю. Це відкриття заперечує попередні теорії про ізольованість яванських популяцій і вказує, що вони були активними мисливцями та стратегічними збирачами, здатними до планування.

П’ять фацій видобутого матеріалу, на основі нероздроблених блоків осаду з місця рекультивації BMS. Джерело: Berghuis et al., Qua­ter­nary Envi­ron­ments and Humans (2025)

Район відкриття, колись частина річкової системи Солоу, під час льодовикових епох служив природним коридором міграції людей і тварин між материком і островами. Це дозволяє припустити, що Homo erec­tus у Південно-Східній Азії не був еволюційною гілкою, відокремленою від решти людства, а міг підтримувати культурні або навіть генетичні контакти з популяціями на материковій частині.

Дослідники вважають, що ця знахідка відкриває новий розділ у розумінні поширення та адаптації Homo erec­tus. На відміну від попередніх знахідок у місцевостях Трініл, Сангірен і Нгандонг, нове місце демонструє, що давні люди мешкали також у низинних і прибережних зонах, нині занурених під воду. Як підкреслюють автори, це відкриття не лише змінює хронологію еволюції людини в Азії, а й показує, що давні популяції Homo erec­tus були набагато більш гнучкими, мобільними та соціально розвиненими, ніж вважалося раніше.