Підписуйтеся на наш телеграм канал!
Науковці заявили, що перше інопланетне життя, відкрите людством, загине
Астроном Девід Кіппінг із Колумбійського університету запропонував нову гіпотезу, яка радикально змінює уявлення про перший контакт людства з інопланетним розумом. У своїй роботі, опублікованій як препринт на arXiv, він представив так звану “Есхатійну гіпотезу” (Eschatian Hypothesis) — ідею про те, що перше виявлене нами позаземне інтелектуальне життя, ймовірно, буде не надзвичайно розвиненим і мирним, а навпаки — цивілізацією, яка перебуває на межі самознищення.
Кіппінг зазначає, що у пошуках життя ми найчастіше натрапляємо не на типові, а на екстремальні випадки — ті, що “гучніше” виділяються на тлі космосу. Наприклад, перші екзопланети було знайдено не навколо зірок, схожих на Сонце, а біля пульсарів — рідкісних і нестабільних об’єктів. Подібно до цього, вчений припускає, що перший контакт із позаземною цивілізацією може статися саме під час її «гучної» фази — періоду хаосу, занепаду чи навіть загибелі.
Такі “гучні” цивілізації, за його словами, можуть бути легко помітними, оскільки у фазі нестабільності вони споживають величезні обсяги енергії, змінюють середовище свого існування та створюють помітні астрономічні сигнали — від радіовипромінювання до теплових аномалій. Натомість “зрілі”, стабільні цивілізації можуть бути практично непомітними, адже досягають гармонії з природою, не залишаючи техногенних слідів.
Кіппінг порівнює такі короткочасні фази з надновими зірками — вони спалахують яскраво, але швидко згасають. Саме під час цих “останніх криків” у космос може бути відправлено сигнали чи повідомлення — відчайдушні спроби цивілізації залишити слід перед зникненням. «Ми можемо почути їхній останній виклик, а не привітання», — зауважує вчений.
Автор пропонує астрономам зосередити увагу на тимчасових, недовготривалих явищах, які виникають і зникають не на астрономічних, а на людських часових масштабах. Це може бути нашою єдиною можливістю “почути” іншу розумну істоту — хоч і не ту, що живе у мирі, а ту, що гине, залишаючи свій “гучний крик у ночі”.