Науковці дослідили, як відбудеться загибель Землі

Нові спостереження, проведені за допомогою космічного телескопа TESS (Tran­sit­ing Exo­plan­et Sur­vey Satel­lite), показали, що старіючі зорі буквально «поїдають» свої найближчі планети. Це відкриття, опубліковане в журналі Eos, дозволяє зазирнути в далеке майбутнє Сонячної системи й передбачити можливу долю Землі, коли Сонце перетвориться на червоного гіганта.

Зірки, які вичерпали запаси водню, різко збільшуються в розмірах — у сотні разів порівняно зі своїм початковим станом. Для планет, що обертаються поблизу, це означає неминуче знищення. Як пояснює астроном Едвард Браянт з Університету Воріка, дані TESS свідчать: «Ми бачимо, що кількість планет навколо старих зірок стає меншою. Вони зникають не тому, що не утворюються, а тому, що їх просто знищує зоря».

Разом із колегою Вінсентом Ван Ейленом із Університетського коледжу Лондона вчений проаналізував 456 941 зорю, які вже завершили основну фазу свого життя. Вони виявили 130 планет і кандидатів, що обертаються занадто близько до своїх материнських світил. Дослідники дійшли висновку, що головною причиною зникнення планет є приливний розпад — поступове наближення орбіти планети до зорі через її гравітаційний вплив. Цей процес може не лише повністю поглинути планету, а й зірвати з неї атмосферу або розірвати її на частини.

Такі процеси важко спостерігати, оскільки при збільшенні розміру зорі зменшується ефект її затемнення планетою, що ускладнює фіксацію транзитів. Проте розвиток технологій дозволяє отримувати дедалі точніші дані. Астрономка Сабіне Рефферт з Гейдельберзького університету, яка не брала участі у дослідженні, назвала результати проривними: «Ми вперше бачимо настільки очевидну різницю в кількості планет навколо головних послідовностей і гігантів. Це відкриває нові можливості для розуміння взаємодії між зорями та їхніми планетами».

Робота Браянта та Ван Ейлена демонструє, як старіння зірок впливає на їхні планетні системи. Зрештою, цей процес очікує і наше Сонце: приблизно через 5 мільярдів років воно розшириться настільки, що поглине Меркурій, Венеру, а, ймовірно, і Землю. Дослідження таких «зоряних бенкетів» допомагає вченим зрозуміти, як планетні системи еволюціонують — і як, можливо, завершиться історія нашої власної.