Астрономи відкрили рідкісну наднову, що пояснює таємницю зоряного вибуху тисячолітньої давності

Астрономи запропонували нове пояснення незвичної структури залишку наднової Pa 30, пов’язаної з «гість-зорею» 1181 року. На відміну від більшості залишків зоряних вибухів, які виглядають як хаотичні хмари уламків, Pa 30 має впорядковані довгі нитки, схожі на іскри від бенгальського вогню. Нове моделювання свідчить: зоря не вибухнула повністю, а залишила після себе надмасивний білий карлик.

У типовій надновій типу Ia білий карлик знищується повністю, але у випадку Pa 30 ядерне згоряння згасло до того, як перетворилося на надзвукову детонацію. Виживша зоря почала викидати потужний зоряний вітер зі швидкістю близько 15 000 км/с, збагачений важкими елементами.

Цей потік зіткнувся з навколишнім середовищем і створив умови для нестабільності Релея-Тейлора, коли важкий матеріал просувається крізь легший, формуючи витягнуті «пальці». У більшості випадків такі структури швидко руйнуються через турбулентність, але у Pa 30 вони збереглися завдяки високій густині зоряного вітру.

Моделювання Еріка Кофліна з Університету Сіракузів підтвердило: саме контраст густин дозволив ниткам залишатися впорядкованими. У дослідженні навіть наведено паралелі з ядерними випробуваннями 1962 року, де на початковій стадії вибуху утворювалися схожі витягнуті структури.

Подібні «невдалі» вибухи класифікують як наднові типу Iax — рідкісні, але вже відомі в астрофізиці. На думку Кофліна, Pa 30 може бути не єдиним прикладом: схожі явища можуть виникати й під час розриву зір чорними дірами. Це відкриття стало унікальним випадком, коли сучасне моделювання дозволило напряму пов’язати астрономічне явище з історичними спостереженнями.