Українські розробники відновили повноцінне виробництво вітчизняного ракетного комплексу 1КР1 Сапсан

Міністерство оборони України вперше уклало державний контракт на закупівлю оперативно-тактичного ракетного комплексу 1КР1 «Сапсан» у 2022 році, а вже у 2025 році цей комплекс вийшов на серійне виробництво та системне бойове застосування. Про це повідомив Олександр Лієв, який у 2022–2023 роках обіймав посаду заступника керівника департаменту державних закупівель Міноборони, інформує Мілітарний.

За його словами, у серпні 2022 року, перебуваючи на посаді керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони, він підписав перший державний контракт із ДП «КБ Південне» на закупівлю новітнього українського оперативно-тактичного ракетного комплексу. Саме це повідомлення вперше розкрило повний офіційний індекс комплексу — 1КР1 «Сапсан», який раніше публічно не називався.

Лієв зазначив, що у 2023 році відбулися перші випробування комплексу, у 2024 році — перші тестові застосування по російських цілях, а у 2025 році «Сапсан» перейшов до системного використання у бойових умовах, а його виробництво стало серійним. Він підкреслив, що у 2023 році вперше було зафіксовано реальний результат, у 2024 році його відчув противник, а у 2025 році комплекс повноцінно увійшов до арсеналу ЗСУ.

Роботи над відновленням проєкту «Сапсан» планувалися ще у 2021 році, а фактично були активізовані у 2022-му. У березні 2023 року Міністерство оборони РФ заявило про перше зіткнення із застосуванням українського ОТРК, після чого російське командування регулярно повідомляє про нібито перехоплення цих ракет. Паралельно Росія намагається виявляти та знищувати об’єкти, пов’язані з виробництвом компонентів комплексу. У серпні 2024 року Президент України повідомив про успішні випробування першої вітчизняної балістичної ракети, а у 2025 році українські посадовці неодноразово підтверджували її бойове застосування.

Станом на початок 2022 року «Сапсан» розроблявся у двох варіантах: з ракетою діаметром 900 мм і дальністю до 500 км для потреб ЗСУ та з ракетою діаметром 600 мм і дальністю до 280 км з експортною перспективою. В обох випадках бойова частина передбачалася масою близько 500 кг. Для наведення на ціль, окрім інерційної та супутникової навігації, планувалося використання чотирьох типів головок самонаведення: електронно-оптичної, інфрачервоної, радіолокаційної та комбінованої, що поєднує електронно-оптичні й радіолокаційні можливості.