Науковці зафіксували безпрецедентний збій у природному циклі світового океану

Астрономи та океанографи зафіксували безпрецедентну подію: у 2025 році вперше за понад 40 років спостережень не відбулося сезонне апвелінгове підняття вод у Панамській затоці. Це природне явище, яке зазвичай триває з січня по квітень, забезпечує надходження холодної та багатої на поживні речовини води до поверхні, підтримуючи рибальство та коралові екосистеми регіону.

Дослідження, опубліковане у журналі Pro­ceed­ings of the Nation­al Acad­e­my of Sci­ences, проведене міжнародною групою науковців, показало, що у 2025 році поверхневі води залишалися теплими, а характерні сигнали хлорофілу, які свідчать про цвітіння фітопланктону, були відсутні. Дані супутників і польові вимірювання підтвердили: вертикальне перемішування не відбулося, а холодні та багаті на кисень води залишилися під стратифікованим поверхневим шаром.

Річний цикл швидкості вітрів Панамського низькорівневого струменя (PLLJ), розрахований за PLLJ­max. Стрілки вказують на силу та напрямок вітру на висоті 10 м від поверхні. Дані IFREMER-CERSAT за 1992–2018 роки. Джерело: Андрес Ордоньєс.

Причиною вчені назвали різке скорочення кількості короткочасних вітрових імпульсів — так званих «Pana­ma wind jets», які зазвичай запускають апвелінг. Їхня частота знизилася приблизно на 74 % порівняно з історичними даними, хоча швидкість вітру залишалася нормальною. Це пов’язали зі зсувом міжтропічної зони конвергенції (ITCZ) на північ, що збіглося з фазою Ла-Нінья наприкінці 2024 — на початку 2025 року.

Наслідки для екосистем проявилися швидко. Різке падіння чисельності фітопланктону призвело до скорочення популяцій сардин, макрелі та інших пелагічних риб, що є основою місцевого рибальства. Коралові рифи зазнали теплового стресу через відсутність сезонного охолодження, що спричинило масштабні випадки їхнього відбілювання. Зниження рівня кисню у воді створило додаткові проблеми для донних організмів.

Науковці наголошують, що тропічні апвелінгові системи залишаються недостатньо дослідженими й часто не мають розвиненої мережі моніторингу. Вони відіграють ключову роль у глобальному кругообігу вуглецю, продуктивності рибальства та кліматичній регуляції, але їхнє недооцінення може призвести до пропуску ранніх сигналів системних змін. Автори дослідження закликають до інвестицій у спостережну інфраструктуру та вдосконалення моделей взаємодії атмосфери й океану, адже від цього може залежати стабільність цілих морських екосистем.