Астрономи довели, що життя може існувати у космосі без світла та зірок

Життя може існувати навіть у найтемніших куточках космосу — до такого висновку дійшли автори нового дослідження, прийнятого до публікації в журналі Month­ly Notices of the Roy­al Astro­nom­i­cal Soci­ety. Науковці показали, що супутники планет-вигнанців здатні утримувати рідку воду на поверхні без жодної зорі поруч, відкриваючи новий сценарій для пошуку потенційно придатних для життя світів.

Команда під керівництвом Девіда Дальбюддінга з Lud­wig Max­i­m­il­ian Uni­ver­si­ty of Munich зазначає: кількість планет-вигнанців може бути співмірною з кількістю зір у нашій галактиці, а деякі з них мають великі супутники, навіть розміром із Землю. Ключовим механізмом, що дозволяє утримувати тепло, є припливне нагрівання — сили тяжіння підігрівають надра супутника, як це відбувається з океанами під льодовим покривом Енцелада і Європи або з вулканізмом Іо.

Попередні моделі пропонували утримувати тепло за допомогою атмосфери з вуглекислого газу, але високий тиск CO2 призводив до конденсації й руйнування атмосфери. У новій роботі розглянули водень: він не переходить у рідкий стан за звичайних умов і може створювати парниковий ефект через процес “col­li­sion-induced absorp­tion”, коли молекули H2 під час зіткнень починають поглинати інфрачервоне випромінювання.

Симуляції показали, що за тиску атмосфери близько 1 бар рідка вода могла б існувати на поверхні супутника до 95 мільйонів років. Якщо атмосфера у 100 разів товстіша за земну, цей період може сягати 4,3 мільярда років — співмірно з віком Землі. Це означає, що такі світи здатні підтримувати стабільні умови протягом геологічних масштабів часу.

Дослідники також відзначають, що еліптична орбіта супутника навколо планети може створювати глобальні припливи й цикли «мокро/сухо», які сприяють утворенню РНК. Хоча планету-вигнанця з супутником ще не вдалося безпосередньо виявити, робота відкриває новий напрям у пошуку середовищ, де може зароджуватися життя поза межами зоряних систем.