Американські розробники вдосконалять систему захисту винищувачів від китайських ракет PL-15

Військово-повітряні сили США розглядають можливість оснащення літаків-заправників і транспортників кінетичними системами самозахисту, здатними фізично перехоплювати ракети всередині зони ураження. Про це повідомив виконавчий директор програм авіації мобільності Кевін Стеймі в інтерв’ю Командуванню матеріально-технічного забезпечення ВПС США.

За словами Стеймі, мета полягає у створенні захисту, який не залежить від типу головки самонаведення ракети — інфрачервоної чи радіолокаційної. Такий підхід має стати додатковим рівнем оборони, якщо радіоелектронна боротьба або хибні цілі не спрацюють. Ініціативу пов’язують із скороченням горизонту підготовки до можливого конфлікту з «рівним суперником» до 2–3 років та переведенням сил мобільності на режим, наближений до воєнного часу.

Операційним фактором називають розширення далекобійних систем ураження, які ставлять під загрозу літаки підтримки далеко за межами фронту. Йдеться про ракети «повітря-повітря» та «земля-повітря» з дальністю до 1 000 миль, а також інтегровані системи ППО, що поєднують радари, сенсори та винищувачі. Великі не «стелс» платформи, як KC-135 і KC-46A, мають значні теплові та радіолокаційні сигнатури, що робить їх особливо вразливими до сучасних ракет, серед яких згадуються китайські PL-15 і PL-17.

Нині архітектура захисту заправників базується на «м’яких» засобах: інфрачервоні протиракетні системи DICM, комплекси РЕБ із бібліотеками загроз, теплові пастки, дипольні відбивачі та активні хибні цілі. Кінетичний захист розглядають як додатковий шар, який має перехоплювати ракети, що пройшли крізь ці системи.

Серед можливих технічних рішень згадуються попередні програми США: Minia­ture Self-Defense Muni­tion — компактний перехоплювач завдовжки близько метра, а також вимоги ВМС 2018 року до Hard Kill Self Pro­tec­tion Coun­ter­mea­sure Sys­tem для великих літаків. ВПС також тестували на KC-135 використання Com­mon Launch Tubes для запуску малих дронів. Реалізація ідеї потребуватиме надшвидкого виявлення та наведення за секунди, із використанням інфрачервоних сенсорів, бортових радарів та зовнішніх даних, а також розвитку стійких каналів зв’язку через угруповання супутників на низькій орбіті.