Науковці заявили, що радіоактивний вуглець дозволяє подорожувати в часі

Наука отримала унікальний інструмент, який дозволяє людству «подорожувати в часі» та зазирати в епохи давно зниклих цивілізацій. Йдеться про відкриття ізотопу вуглецю-14, зроблене ще у 1940 році в лабораторії Берклі, що стало основою методу радіовуглецевого датування.

Фізики Мартін Камен і Семюель Рубін після року невдалих спроб помістили графіт у циклотрон і протягом 120 годин безперервно бомбардували його дейтронами. У результаті вони отримали нову форму вуглецю з двома додатковими нейтронами. Попри очікування теоретиків, ізотоп виявився довгоживучим: його період напіврозпаду становить 5730 років.

У березні 1940 року в журналі Phys­i­cal Review Let­ters було опубліковано статтю, яка засвідчила сенсаційне відкриття. Вчені підкреслили, що довгоживучий радіовуглець матиме величезне значення для хімії, біології та промисловості. Саме ця властивість зробила його ідеальним природним годинником для вимірювання віку органічних матеріалів.

У 1949 році хіміки Джеймс Арнольд та Віллард Ліббі довели, що співвідношення вуглецю-14 до стабільного вуглецю дозволяє точно визначати час існування артефактів. За розробку методу Ліббі отримав Нобелівську премію з хімії.

Сьогодні радіовуглецеве датування дає змогу археологам визначати вік артефактів, манускриптів і кісток до 50 тисяч років. Завдяки цьому ізотопу ми можемо відтворювати історію планети, досліджувати побут неандертальців і перших цивілізацій, фактично читаючи «записи» часу, закладені в атомах.