Вчені навчилися передавати запахи безпосередньо в мозок за допомогою ультразвуку

Група незалежних дослідників розробила цікавий пристрій, здатний штучно відтворювати запахи за допомогою ультразвуку без використання картриджів із розчинами. Це відкриття представляє особливий інтерес для віртуальної реальності, яка освоїла візуальне та звукове занурення у вигадані світи, залишивши передачу запахів на потім. Тим часом запахи кімнати заважатимуть справжньому зануренню у VR, і з цим доведеться щось робити.

Традиційні спроби імітувати запахи у VR-гарнітурах та кінотеатрах (такі як Smell-O-Vision або пристрої від Feel­re­al і Vaq­so у минулому) провалилися через необхідність у хімічних картриджах та обмежений набір засобів для ароматизації повітря. Вони вимагали постійних покупок витратних матеріалів, а також стикалися з обмеженнями з боку регулюючих органів — це приблизно та сама історія, що й з електронними сигаретами. Було б привабливо створити пристрій для прямого впливу на мозок з метою викликання асоціацій із запахами.

Причому аромати — це активація древніх структур мозку, які мають серйозний вплив на реакції та формування пам’яті. Існує думка, що VR-гарнітури без імітації запахів — це буквально гроші на вітер. Навіть за ідеальної візуалізації відсутність відповідних запахів і наявність випадкових не забезпечать ефекту повного занурення.
Новий підхід до імітації ароматів радикально відрізняється від звичного: замість хімічного впливу на ніс ультразвуковий сигнал через череп безпосередньо спрямовується на нюхову цибулину в мозку.

Це перше у світі подібне дослідження, яке поки що навіть не проводилося на тваринах. Проект задумали і реалізують четверо фахівців своєї справи: підприємець у сфері нейротехнологій Лев Чижов, вчений з Калтеху Альберт Ян-Хуанг (Albert Yan-Huang), а також два програмісти — Томас Рібейро та Ааюш Гупта (Thomas Ribeiro, Aayush Gup­ta).

Пристрій це ультразвуковий випромінювач, який розміщується на лобі на м’якій гелеподібній подушці для стабільності та комфорту. Оптимальні параметри підібрані за допомогою МРТ-дослідження голови одного з учасників — це частота 300 кГц для проникнення сигналу через кістку, глибина фокусування близько 39 мм, кути повороту 50–55° та імпульси з 5 циклів із частотою повторення 1200 Гц. Ультразвук фокусується нижче лоба і спрямовується вниз до нюхової цибулини. Головною проблемою було подолати порожнини носа, з чим прототип цілком впорався.

Під час експериментів учасники відчували різні аромати та запахи при легкому вдиханні: свіже повітря з високим вмістом кисню, запах сміття (як від кількаденних старих фруктових шкірок), озоновий аромат (ніби поруч з іонізатором повітря) та запах багаття (палаюче дерево). Запахи могли мати чітку локалізацію або проявлятися поступово. По-хорошому такі експерименти треба проводити в рамках медичних досліджень. Але революція може статися і в разі такої фактично гаражної розробки. Прецеденти були.