Поганий захист від дронів став найголовнішою проблемою країн Балтії

Країни Балтії посилюють протиповітряну оборону на тлі дедалі частіших вторгнень безпілотників на східному фланзі НАТО. Однак брак спеціалізованого обладнання та кваліфікованих кадрів по всій Європі може суттєво загальмувати закриття критичних прогалин у системах виявлення та нейтралізації дронів.

«Промисловий потенціал — головний стримувальний фактор», — заявив керівник дослідницьких програм Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS) в Естонії Томас Єрмалавайчюс. За його словами, країни по всій Європі активно вкладають кошти в системи протиповітряної та протиракетної оборони й тим самим конкурують за одні й ті самі радари, засоби радіоелектронної боротьби та протидронові технології у обмеженого кола постачальників. Черги на закупівлю зростають, витрати збільшуються, а строки поставок розтягуються на роки.

Для ефективного протистояння безпілотникам військовим потрібні три компоненти: засоби виявлення, засоби ураження та наскрізна архітектура управління, яка об’єднує відеокамери, радарні та акустичні датчики в єдиній картині на одному екрані. «Якщо якогось елемента бракує або в ньому є прогалини — протидія стає набагато складнішою», — пояснив аналітик Центру аналізу європейської політики (CEPA) Федеріко Борсарі.

Першочерговою проблемою для Балтії залишається саме виявлення дронів. Безпілотники важко розпізнати на сучасних радарах великого та середнього радіусу дії: вони виготовлені з матеріалів із малим рівнем відбиття сигналу, летять низько й повільно, а тому часто їх можна сплутати з великим птахом або зграєю. Єрмалавайчюс наголошує, що пріоритетом для балтійських країн мають стати інвестиції в радіолокаційні станції малої та надмалої дальності — вони дають точнішу картину й дозволяють надійніше ідентифицувати ціль. При цьому нові радари можна інтегрувати в уже наявну систему Балтійської повітряної поліції, яка охоплює всі три країни. Однак кількість одночасно розгорнутих станцій обмежена, тому розміщення кожної з них потребує чіткої розстановки пріоритетів.

Паралельно постає питання збалансованості інвестицій. Ставка виключно на радари малої дальності загрожує недофінансуванням інших напрямів — зокрема більш економічних ракет-перехоплювачів для боротьби з безпілотниками та перспективних технологій на кшталт потужних лазерів, які відносно дешеві й дуже ефективні проти дронів. «Жодна країна не може забезпечити стовідсоткове прикриття постійно, скрізь, за всіма потенційними цілями та від усіх типів загроз. Завжди знайдеться дрон, який прорветься — що б ви не робили», — констатував Єрмалавайчюс.

Окремою проблемою є дефіцит кадрів. Виробництво та постачання однієї радіолокаційної системи можуть займати до 24 місяців, а висококваліфіковані фахівці з протидронових технологій — гостродефіцитний ресурс на конкурентних ринках праці невеликих балтійських держав. Бракує також акустичних датчиків, електрооптичних та інфрачервоних сенсорів — і всі ці категорії обладнання є дефіцитними по всій Європі.

Разом із тим балтійські країни вже мають добре інтегровану систему повітряного спостереження Bolt­net: якщо естонський радар фіксує загрозу, інформація автоматично надходить до латвійських і литовських операторів, а також до інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони НАТО. Проте, за словами Єрмалавайчюса, Bolt­net ще потребує глибшої інтеграції з наземними структурами — зокрема місією Baltic Air Polic­ing та силами територіальної оборони, — щоб реакція на виявлені безпілотники була справді оперативною.