Вчені з’ясували природу таємничого гулу, який роками чують люди по всьому світу

Десятиліттями тисячі людей у різних куточках світу скаржаться на один і той самий феномен — низький, монотонний гудячий звук, який неможливо ані ідентифікувати, ані позбутися. Його описують радше як вібрацію, ніж чіткий тон. Явище отримало назву «Гул» і давно стало предметом чуток, теорій змови та наукових дискусій. Тепер дослідники з Норвезького університету природничих і технічних наук (NTNU) опублікували в журналі PLOS ONE роботу, яка суттєво наближає до розгадки.

Вперше масово про «Гул» заговорили в середині 1970‑х у британському Бристолі — місцева газета отримала одразу кілька скарг від мешканців, які стверджували, що чують дивний низькочастотний звук. Спершу підозра впала на промислові вентилятори одного зі складів, але навіть після його закриття гул нікуди не зник. У 1990‑х аналогічна історія повторилась у Таосі, штат Нью-Мексико: жителі описували безперервне гудіння, схоже на роботу дизельного двигуна. Розслідування місцевої та федеральної влади не дали жодного результату, а «Таоський гул» став чи не найвідомішим прикладом цього феномену. Згодом схожі повідомлення надійшли з Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки та кількох країн Європи.

Версій щодо природи явища висувалось чимало: інфразвук від океанських хвиль, військові гідролокатори, передавачі ЦРУ і навіть інопланетні технології. 2012 року канадський вчитель Ґлен Макферсон, який сам зіткнувся з «Гулом» на західному узбережжі Британської Колумбії, створив Всесвітню карту і базу даних проєкту «Гул» — відтоді вона зібрала тисячі задокументованих випадків.

Професор Маркус Дрексл з NTNU підійшов до проблеми системно. Він залучив 28 добровольців із Німеччини, які всі повідомляли про постійний необояснимий низькочастотний гул — у клінічній практиці це явище називають низькочастотним слуховим сприйняттям. Більшість учасників описували звук із частотою близько 50 Гц, що відповідає глибокому механічному гудінню. Команда перевіряла дві гіпотези: чи мають ці люди надзвичайно гострий слух на низьких частотах, або ж їхні вуха самі генерують звуки зсередини.

Друга гіпотеза пов’язана з відомим явищем — спонтанними отоакустичними емісіями. Равлик у внутрішньому вусі не лише перетворює звукові хвилі на нервові сигнали, а й активно підсилює їх, продукуючи при цьому слабкі власні звуки. Зазвичай людина їх не відчуває, але в рідкісних випадках вони сприймаються як дзвін у вухах. Дрексл перевіряв, чи не чують люди з «Гулом» низькочастотну версію цього ефекту.

Обидві гіпотези не підтвердились. Жодних низькочастотних спонтанних отоакустичних емісій у жодного з учасників виявлено не було. Надзвичайно гострий слух на низькі частоти виявився лише в кількох учасників, але аж ніяк не у більшості. Натомість виокремилась третя категорія: люди, які чують те, що жоден зовнішній прилад зафіксувати не здатен. «Ми вважаємо, що ці люди страждають від форми низькочастотного шуму у вухах», — пояснив Дрексл. Принципова відмінність від класичного тінітусу полягає в тому, що більшість з них роками переконані у зовнішньому джерелі звуку і витрачають чимало часу на його пошуки.

Дослідники не відкидають цілковито версію про зовнішні джерела — поблизу промислових об’єктів або узбереж реальний інфразвук справді може існувати. Однак для більшості учасників дослідження жодного такого джерела виявити не вдалося. Як підкреслив Дрексл, низькочастотний діапазон слухової системи залишається однією з найменш вивчених ділянок у науці про слух: майже все, що відомо про сприйняття звуку, стосується середніх і високих частот. Нові дані дають підстави вважати, що значна частина повідомлень про таємничий «Гул» — це не зовнішній феномен, а сигнал, що народжується всередині самої слухової системи.