Американські вчені довели, що еволюція на Землі відновилася відразу після знищення динозаврів

Вчені з Техаського університету в Остіні представили нове дослідження, яке радикально змінює уявлення про відновлення життя після падіння астероїда 66 мільйонів років тому. Використавши метод датування ізотопом гелію‑3, вони довели, що нові види планктону з’явилися вже через кілька тисяч років після катастрофи — іноді менш ніж за 2 000 років.

Межа крейдяного/палеогенового періодів (K/Pg) в Ель-Кефі, Туніс, та інтервал, що лежить вище, який охоплює це дослідження. Біла лінійка має довжину ~53 см. На відстані 50 см над межею K/Pg біла стрілка вказує рівень найнижчого поширення Parvu­laru­goglo­bige­ri­na eugu­bi­na, який Лоурі та ін. калібрували в Кефі як 6600 років після удару Чиксулуб. Джерело: Хуліо Сепульведа та Кріс Лоурі.

Раніше вважалося, що формування нових видів після масового вимирання займало десятки тисяч років. Проте команда під керівництвом Крістофера Лоері показала: традиційні оцінки, засновані на товщині осадових шарів, були неточними, адже не враховували різкі зміни у швидкості накопичення відкладень після зникнення більшості океанічних організмів.

Гелій‑3, який осідає на морському дні з постійною швидкістю, дозволив визначити реальні темпи осадонакопичення. Це дало змогу встановити момент появи першого виду — Parvu­laru­goglo­bige­ri­na eugu­bi­na — між 3,5 і 11 тисячами років після удару, а також виявити інші нові види, що виникли ще швидше.

Скануюча електронна мікрографія планктонної форамініфери Parvu­laru­goglo­bige­ri­na eugu­bi­na. Еволюція цього виду приблизно через 6400 років після удару Чиксулубського метеорита знаменує вершину першої біозони планктонних форамініфер після вимирання К/Пг. Джерело: Кріс Лоурі

За оцінками, протягом перших 6 000 років після катастрофи сформувалося від 10 до 20 нових видів планктону. Це свідчить про надзвичайну швидкість еволюційних процесів у періоди різкої зміни середовища та демонструє дивовижну стійкість життя.

Автори підкреслюють, що відкриття не лише змінює наше розуміння історії Землі, а й дає надію на здатність сучасних екосистем відновлюватися після екстремальних потрясінь. Дослідження опубліковане в журналі Geol­o­gy.