Астероїд 2024 YR4 вперше за 30 років досяг вищого рівня загрози зіткнення з Землею

Астрономи з Європейського центру координації об’єктів, що зближуються із Землею, провели перший реальний тест глобальної системи планетарної оборони після виявлення астероїда 2024 YR4. Цей випадок став повноцінною перевіркою механізмів попередження, оцінки ризиків і координації дій на міжнародному рівні. Результати дослідження під керівництвом Максима Девожеля опубліковані на платформі arX­iv.

Астероїд 2024 YR4 відкрили 27 грудня 2024 року системою ATLAS. У січні 2025 року він потрапив у заголовки ЗМІ через підвищену ймовірність зіткнення із Землею. На відміну від більшості нововідкритих об’єктів, його ризик зіткнення не зменшувався, а зростав упродовж наступних тижнів. 27 січня 2025 року астероїд отримав рівень 3 за шкалою Турино, ставши першим об’єктом у новітній історії, який досяг цього рівня небезпеки.

Шкалу Турино створив у 1995 році професор Річард Бінзель з MIT. Вона класифікує загрозу астероїдів від 0 до 10, де 0 означає відсутність небезпеки, а 10 — неминуче зіткнення з глобальними наслідками. Рівень 3 означає ймовірність удару понад 1% і локальні руйнування у разі падіння. 2024 YR4 отримав шанс зіткнення із Землею 3,1% у лютому 2025 року. Це вперше активувало офіційне сповіщення Міжнародної мережі попередження про астероїди, створеної після інциденту в Челябінську 2013 року.

Провідні обсерваторії світу, включно з Catali­na Sky Sur­vey, Gran Tele­sco­pio Canarias і Very Large Tele­scope, розпочали термінові спостереження. Нові дані показали, що 2024 YR4 — це швидко обертовий астероїд з періодом обертання 19,5 хвилини, ймовірно типу Sq або K, діаметром близько 60 метрів. Додаткові розрахунки дозволили знизити ризик зіткнення із Землею до нуля.

Спостереження виявили новий фактор ризику — близько 4% ймовірності удару по Місяцю у 2032 році. Таке зіткнення може створити хмару уламків, небезпечну для супутників на навколоземній орбіті. Попри відсутність загрози для планети, цей випадок став першим повноцінним випробуванням міжнародної системи реагування на космічні небезпеки та показав, що механізм раннього виявлення, оцінки ризику та комунікації між науковими й урядовими структурами працює належним чином.