Астрономи наблизились до розуміння екстремальної поведінки магнітного поля Урана

Астрономи, використавши нові дані місії Voy­ager 2, наблизилися до розв’язання загадки нестабільного магнітного поля Урану, яка залишалася відкритою майже 40 років. Як повідомляє The Dai­ly Galaxy з посиланням на публікацію в Geo­phys­i­cal Research Let­ters, ключову роль у формуванні магнітосфери планети відіграють сонячний вітер і плазмові бурі.

Магнітне поле Урану вирізняється серед інших планет Сонячної системи: воно нахилене на 59° і зміщене від центру. Це робить його поведінку непередбачуваною, на відміну від більш стабільних полів Землі чи Юпітера. Дослідники з Південно-західного науково-дослідного інституту (SwRI) порівняли спостереження сонячної бурі 2019 року на Землі з даними Voy­ager 2 від 1986 року. Аналіз показав, що щільні плазмові шторми, які раніше вважалися другорядними, суттєво впливають на магнітне поле Урану.

Вчені SwRI порівняли сонячну бурю 2019 року на Землі з даними Voy­ager 2 1986 року з Урана, щоб розгадати 39-річну загадку про його радіаційні пояси. Джерело: South­west Research Insti­tute

За словами головного автора роботи, доктора Роберта Аллена, поєднання екстремального нахилу поля та впливу сонячного вітру створює «хаотичну динамічну систему», де енергія розподіляється непередбачувано. Це призводить до різких змін у радіаційних поясах планети, які можуть посилюватися або слабшати залежно від інтенсивності бур.

На цьому зображенні порівняно дані з Voy­ager 2 (ліворуч) та Землі (праворуч), з акцентом на сонячному вітрі та його впливі на космічну погоду з плином часу. Джерело: Geo­phys­i­cal Research Let­ters

Результати пояснюють аномалії, зафіксовані Voy­ager 2, і мають значення для дослідження магнітних полів інших планет, зокрема Нептуна. Вчені підкреслюють, що розуміння цих процесів допоможе прогнозувати космічну погоду та її вплив на планетні системи за межами Сонячної.

«Це ще одна причина, чому потрібно відправити окрему місію до Урану», — зазначив Аллен. Він наголосив, що сучасні прилади здатні безпосередньо виміряти взаємодію плазми, магнітних ліній і сонячного вітру, що дозволить остаточно пояснити природу аномальної магнітної системи планети.