Астрономи підтвердили, що зірки можуть знищувати власні планети під час еволюційних змін

Нове дослідження, проведене вченими з Університету Ворика та Університетського коледжу Лондона, вперше надало масштабні спостережні підтвердження того, що зорі на кшталт Сонця можуть знищувати свої близькі планети, коли переходять у фазу червоного гіганта. Аналізуючи майже пів мільйона зоряних систем, дослідники виявили, що навколо старіючих зірок планети трапляються значно рідше, ніж навколо молодших. Це свідчить про те, що багато з них зникають у процесі еволюції зорі.

Коли зорі вичерпують запаси водню, вони починають розширюватися й охолоджуватися. Для Сонця це очікується приблизно через п’ять мільярдів років. Науковці давно припускали, що таке розширення може знищити Меркурій, Венеру і, можливо, Землю, але прямих доказів досі не було. Нові дані підтверджують, що припливні взаємодії — гравітаційне перетягування між зорею та планетою — поступово уповільнюють орбітальний рух планети, змушуючи її спірально занурюватися всередину зорі, доки вона не розпадеться або не буде поглинута.

За словами керівника дослідження, астрофізика Едварда Браянта, отримані результати є «сильним доказом того, що під час еволюції зорі можуть швидко змусити свої близькі планети занурюватися всередину й бути знищеними». У межах роботи вчені зосередилися на зірках, які нещодавно залишили головну послідовність, і виявили лише 130 планет та кандидатів у планети, з яких 33 — нові відкриття. Для червоних гігантів імовірність наявності близької планети становила лише 0,11% — утричі менше, ніж для молодших зір.

Хоча Земля теоретично може пережити фазу розширення Сонця, дослідники наголошують, що умови для життя зникнуть задовго до цього. Підвищення температури та рівня радіації зробить планету непридатною для існування. Водночас ті небагато планет, які залишаються на близьких орбітах навколо червоних гігантів, дають змогу краще зрозуміти, як гравітаційні сили впливають на еволюцію планетарних систем.

Визначення мас і динаміки таких планет допоможе уточнити механізми, за якими зорі з часом знищують свої світи. Це також дає змогу оцінити, які планетарні системи можуть зберігатися після завершення активного життя зорі, і як це впливає на довготривалу стабільність умов для існування.