Дослідниця космосу виявила, що вчені неправильно шукали ознаки позаземного життя

Десятиліттями програма SETI зосереджувала пошуки позаземних сигналів у вузькому радіодіапазоні 1,42–1,66 ГГц, відомому як «водяна діра». Цей проміжок між природними радіолініями водню та гідроксилу вважався логічним вибором для міжзоряного зв’язку: передбачалося, що технологічно розвинена цивілізація могла б обрати саме його. Проте нове дослідження ставить під сумнів таку стратегію.

Луїза Мейсон з Манчестерського університету вперше застосувала найбільший радіоінтерферометр світу ALMA (Ata­ca­ma Large Millimeter/submillimeter Array) для пошуку технологічних маркерів. Замість нових спостережень вона проаналізувала архівні дані телескопа, зібрані для інших астрономічних проєктів, і дослідила міліметровий та субміліметровий діапазони, які раніше майже ніхто не перевіряв.

Мейсон опрацювала чотири архівні сеанси спостережень ALMA у діапазоні Band 3, шукаючи вузькосмугові радіосигнали штучного походження. Надійних кандидатів знайдено не було, однак дослідження довело головне: високочастотні радіотелескопи цілком придатні для таких пошуків без організації спеціальних спостережень.

Окремим відкриттям стало переосмислення масштабів попередніх пошуків. Коли радіотелескоп спрямований на одну ціль, у його поле зору потрапляє безліч інших зірок. Раніше їх підраховували за каталогом Gaia, але Мейсон скористалася галактичною моделлю Безансона, яка враховує також надто далекі, тьмяні або ще не каталогізовані об’єкти.

Перерахунок дав разючий результат: для попереднього огляду SETI із 1327 наведень кількість обстежених зірок зросла приблизно з 288 тисяч до понад 6,1 мільйона, тобто майже у 20 разів більше від попередніх оцінок.

Авторка наголошує: відсутність виявлених сигналів не свідчить про відсутність позаземних цивілізацій. Дослідження лише показує, що пошуки охоплювали значно меншу частину радіоспектра і меншу кількість зірок, ніж вважалося досі.

Використання високочастотних спостережень разом із сучасними моделями розподілу зірок, на думку Мейсон, дозволить точніше картографувати вже обстежені ділянки неба і визначати, які області ще чекають на дослідження.