Фізики змогли пояснити звіти Пентагону і вважають, що зрозуміли природу НЛО

Двоє фізиків — Шон Фелл із міжнародного дослідницького центру Applied Physics та астрофізик Гарвардського університету Аві Льоб — опублікували препринт, у якому стверджують, що гіпотетичний космічний апарат із досвітловим варп-двигуном під час прольоту через атмосферу Землі мав би створювати надзвичайно яскраве свічення. За певних умов такий об’єкт міг би стати найяскравішим на небі навіть вдень. Автори підкреслюють, що робота поки розміщена лише на сервері препринтів і не доводить існування позаземних технологій чи самих варп-двигунів.

Концепція варп-двигуна довгий час залишалася надбанням наукової фантастики — широку популярність вона здобула завдяки серіалу «Зоряний шлях» у 1960‑х. Фізичне підґрунтя з’явилося лише 1994 року, коли мексиканський математик Мігель Алькуб’єрре запропонував математично допустиму метрику простору-часу, що описує варп-рух. У цій моделі корабель не розганяється крізь простір швидше за світло — натомість простір перед ним стискається, а позаду розширюється, тоді як сам апарат перебуває всередині відносно стабільної області, так званого варп-пузиря.

Сверхсвітлові варіанти варп-двигунів стикаються з серйозними фундаментальними перешкодами — зокрема, потребують від’ємної енергії та гіпотетичної екзотичної матерії. Саме тому Фелл і Льоб зосередилися на досвітловій версії: такий двигун теоретично здатен наближатися до швидкості світла, але не перевищувати її, що дозволяє уникнути найгостріших фізичних суперечностей.

Для моделювання дослідники використали досвітлову метрику Алькуб’єрре та провели гідродинамічне моделювання руху повітря навколо гіпотетичного варп-пузиря. Результати виявилися вражаючими: за достатньо високої швидкості температура розігрітого повітря навколо пузиря може сягати 220 мільярдів кельвінів. Ключовим виявився поріг у 5% швидкості світла — саме від цього значення варп-пузир має створювати характерну оптичну сигнатуру. Розрахована світність об’єкта розміром із літальний апарат перевищує один терават — це приблизно одна десята світового споживання електроенергії.

Для спостерігача із поверхні Землі подія мала б кілька характерних ознак. Спочатку виникне потужний імпульс високоенергетичного випромінювання із зони ударної взаємодії. Потім екстремально енергійні фотони поглинуться щільнішими шарами нижньої атмосфери, яка повторно випромінить енергію вже у видимому та ультрафіолетовому діапазонах. Безпосередньо під зоною взаємодії з’явиться яскраве атмосферне свічення, здатне перевершити за інтенсивністю сонячне випромінювання біля поверхні.

Окремо дослідники розглянули варп-пузирі мікрометрового розміру. За словами Льоба, пузир розміром близько одного мікрометра, що рухається на рівні моря зі швидкістю, яка в кілька разів перевищує швидкість звуку, створював би відносно невелику світність — порядку 1 кіловата. Мікроскопічний зовнішній розмір при цьому не обов’язково означає малий внутрішній об’єм: певні рішення загальної теорії відносності, зокрема варп-двигун Ван ден Брука, теоретично допускають ситуацію, коли всередині мікроскопічного пузиря міститься великий корабель. Фелл порівняв це з наметом Візлі з «Гаррі Поттера» — зовні звичайний, але велетенський всередині.

Остання частина роботи стосується можливого зв’язку з НАП — невпізнаними аномальними явищами. Льоб звернув увагу на звіт від 5 червня 2026 року, підписаний директором Управління з розв’язання вседоменних аномалій Пентагону (AARO) Джоном Кослоскі. У документі, за словами дослідника, описується оранжева «материнська» сфера, від якої відокремлювалися менші червоні сфери, причому близько 40% зафіксованих явищ під час тієї події залишилися без задовільного пояснення. Автори не стверджують, що ці об’єкти були варп-кораблями або мали позаземне походження, — їхній аргумент полягає в тому, що розраховані оптичні характеристики якісно збігаються з описаними спостереженнями і заслуговують на подальше вивчення.