Космічний телескоп Джеймса Вебба з’ясував справжнє походження супутників Плутона

Космічний телескоп Джеймса Вебба виявив, що два середніх супутники Плутона могли утворитися з уламків його найбільшого місяця Харона. Спектральні дослідження Нікса і Гідри підтверджують гіпотезу про їх походження від катастрофічного зіткнення в давнину.

За моделями, Плутон і Харон з’явилися після зіткнення, коли протохарон втратив свої зовнішні шари. З них утворився диск уламків, з якого пізніше сформувалися чотири менші супутники — Нікс, Гідра, Кербер і Стікс. Дані телескопа Вебба показали, що спектральні характеристики Нікса і Гідри не збігаються з жодною групою об’єктів поясу Койпера, але добре узгоджуються з матеріалом внутрішніх шарів Харона.

Планетолог Браян Холлер зі Space Tele­scope Sci­ence Insti­tute зазначає, що на поверхні Нікса і Гідри простежується унікальний червонуватий відтінок, ймовірно зумовлений вуглецевмісними сполуками. Це робить їх відмінними від інших транснептунових об’єктів. Вчені припускають, що уламки з поверхні цих супутників, вибиті метеоритними ударами, могли знову падати на Харон, утворюючи шар пилу, який відображає його давню внутрішню структуру.

Під час прольоту місії New Hori­zons у 2015 році було зафіксовано червонувате “бичаче око” на поверхні Нікса та нерегулярну форму обох супутників. Телескоп Вебба не показав нових деталей поверхні, але вперше дозволив напряму порівняти їх з іншими об’єктами зовнішньої Сонячної системи, заповнивши прогалину між даними у видимому та ближньому інфрачервоному діапазонах.

Холлер підкреслює, що Нікс і Гідра залишаються майже незмінними з моменту свого народження — вони занадто малі для активних геологічних процесів, і на їхню поверхню впливають лише космічне вивітрювання та удари метеоритів. Наступний крок — спектроскопічні дослідження, які дозволять визначити точний склад, зокрема перевірити загадкову присутність аміаку, що може вказувати на неочікувано динамічні процеси на цих крихітних світах.