Космічний телескоп Hubble відкрив раніше невідомі аномальні властивості супутників Урана

Астрономи, використовуючи дані з космічного телескопа «Габбл», провели нове дослідження чотирьох найбільших супутників Урана — Аріеля, Умбріеля, Титанії та Оберона — і отримали результати, які суперечать усталеним науковим уявленням. Очікувалося, що через вплив магнітосфери планети задні сторони цих супутників будуть темнішими за передні. Проте отримані зображення не виявили передбачуваної асиметрії яскравості, особливо на Аріелі та Умбрієлі.

Дані були представлені на 246-му засіданні Американського астрономічного товариства й продемонстрували, що передні та задні півкулі внутрішніх супутників Урана мають майже однакову яскравість. Це суперечить попереднім результатам, зокрема з місії «Вояджер-2» у 1986 році, які вказували на потужну взаємодію заряджених частинок магнітосфери з поверхнею супутників.

Натомість астрономи зафіксували несподівану асиметрію на Титанії та Обероні — супутниках, розташованих далі від планети. Їхні передні півкулі виявилися темнішими, ніж задні. Вчені припускають, що це пов’язано з пилом, який утворюється після ударів метеоритів по нерегулярних супутниках Урана. Цей пил за мільйони років осідає на поверхню більших супутників, коли ті перетинають його орбіти — причому пил накопичується саме на передніх частинах.

Таким чином, механізм затемнення пов’язаний не з магнітосферною дією, а з динамікою пилу в системі Урана. Ймовірно, Титанія й Оберон діють як «щити» для внутрішніх супутників, захищаючи Аріель і Умбріель від зіткнень із частками. Це також пояснює, чому останні не мають різниці в яскравості між півкулями.

Подальше вивчення цього феномена планується з використанням телескопа Джеймса Вебба, який дозволить отримати більш деталізовані спектральні дані з поверхонь супутників. Це допоможе з’ясувати, наскільки потужною є взаємодія магнітосфери Урана з його супутниками, і чи взагалі вона суттєво впливає на їхній розвиток.