NASA розсекретила нові дані з культової космічної місії Friendship 7

Науково-популярне медіа IFL Sci­ence інформує: науковці оприлюднили факти про незвичне явище, яке відбулося 20 лютого 1962 року. Саме тоді астронавт Джон Гленн здійснив політ на кораблі Friend­ship 7, ставши першим американцем, який вийшов на орбіту Землі. Під час першого витка він повідомив про несподіване явище: за ілюмінатором капсули кружляли тисячі яскравих частинок, схожих на світлячків. Гленн описав їх як маленькі світні об’єкти, розташовані на відстані приблизно 2–3 метри один від одного, що повільно рухалися зі швидкістю близько 3–5 миль на годину відносно корабля, але супроводжували його на орбіті.

Частинки з’явилися після заходу Сонця й зникли, щойно воно знову піднялося над горизонтом. Гленн зазначив, що в яскравому світлі їх майже не видно, хоча кілька все ж залишалися в полі зору. На момент польоту NASA не могло пояснити природу цього явища, що викликало певну тривогу, зокрема через можливий ризик для корабля.

Згодом, під час польоту астронавта Скотта Карпентера того ж року, явище повторилося. Після аналізу NASA з’ясувало, що «світлячки» — це дрібні частинки льоду, які відокремлювалися від корпусу корабля та супроводжували його на орбіті. Сонячне світло, потрапляючи під певним кутом, змушувало їх сяяти.

Подібні оптичні ефекти не були єдиним незвичним візуальним досвідом астронавтів ранньої ери. Наприклад, під час польотів «Аполлона» космонавти часто бачили яскраві спалахи світла, навіть із заплющеними очима, ймовірно спричинені космічними променями, що взаємодіяли з сітківкою або тканинами ока.

Хоча для Джона Гленна «світлячки» залишалися таємницею протягом усього польоту, згодом вони стали відомим і безпечним явищем космічних місій — прикладом того, як у космосі навіть звичайні частинки льоду можуть виглядати дивовижно та незвично.