NASA скасовує місячну станцію, для цього був знайдений несподіваний привід

Керівник NASA Джаред Айзекман публічно заявив, що обидва вже виготовлені модулі майбутньої навколомісячної станції Lunar Gate­way — американський HALO та європейський I‑HAB — уражені корозією. Причому метал почав іржавіти ще до того, як розпочався монтаж конструкцій. Корпуси для обох модулів виготовляла французько-італійська компанія Thales Ale­nia Space — той самий підрядник, що колись робив модулі для Міжнародної космічної станції.

Захищаючись від критики, представники Thales Ale­nia Space вдались до несподіваного аргументу: мовляв, корозія траплялась і при виготовленні модулів для МКС — але станція досі функціонує. Це зізнання, зроблене як виправдання, ненавмисно відкрило нову дискусію щодо реального технічного стану МКС та перспектив подовження її експлуатації. Європейське космічне агентство зі свого боку заявило, що корозія «не є фактором, здатним зупинити» менш пошкоджений модуль I‑HAB, фактично допустивши можливість запуску в космос модуля з наявними дефектами.

Проєкт Lunar Gate­way задумувався ще в 2010‑х роках як орбітальна станція навколо Місяця — своєрідна мініатюрна МКС на місячній орбіті. Ідею одразу ж розкритикувала наукова й інженерна спільнота: радіаційний фон на навколомісячній орбіті становить 0,66 зівертів на рік, що вдвічі вище, ніж безпосередньо на поверхні Місяця, і втричі вище, ніж на Марсі. Проте тоді у NASA не було кращих варіантів — повноцінні місячні висадки після багаторічної паузи здавались надто складними та непривичними.

Ситуація кардинально змінилась із появою Star­ship від SpaceX. Стало очевидно, що висадка людей на Місяць обійдеться значно дешевше й простіше, ніж передбачалось, а Lunar Gate­way перетворився на дорогий анахронізм. Відмовитись від нього дипломатично заважали потужні лобісти: зокрема, корпорація Northrop Grum­man — головний підрядник проєкту — має розгалужену мережу лояльних конгресменів і сенаторів. Навіть після оголошення про скасування станції Northrop Grum­man запропонувала перепрофілювати вже виготовлений модуль Habi­ta­tion and Logis­tics Out­post під майбутню базу на поверхні Місяця.

Ця пропозиція виглядає технічно сумнівною. Модуль має лічені десятки кубічних метрів герметичного об’єму — проти 600 кубометрів у місячного Star­ship, на якому NASA планує висадку астронавтів у 2028–2029 роках. Крім того, умови відкритого космосу і місячної поверхні принципово різні: місячний пил потребує зовсім інших шлюзів і систем очищення повітря, яких у модулі просто немає.

Скандал набуває додаткового виміру через те, що Thales Ale­nia Space виготовляє корпуси модулів не лише для NASA, а й для приватної компанії Axiom Space, яка планує створення власних орбітальних станцій. За даними ЗМІ, Axiom також визнала наявність корозії на поставлених їй виробах. Northrop Grum­man, своєю чергою, відмовляється брати на себе відповідальність за якість продукції субпідрядника — попри те, що саме вона отримує кошти за контрактом із NASA.

Уся ця історія наочно демонструє структурну проблему американського «старого космосу»: великі корпорації-підрядники дедалі більше виступають посередниками, залишаючи реальне виробництво субпідрядникам, а прибуток — собі. Невипадково NASA за навколомісячну станцію мала заплатити вдвічі більше, ніж SpaceX отримає за висадку астронавтів безпосередньо на Місяць. Сумний досвід корабля Star­lin­er, чий політ до МКС ледь не завершився загибеллю астронавтів, вже продемонстрував ціну такого підходу.