Науковці Гарварду порахували, скільки людей зможе жити на Місяці

Місяць має достатньо сонячної енергії, щоб живити ціле місто, але катастрофічно мало води — і саме це робить масову колонізацію супутника Землі нереальною в осяжному майбутньому. До такого висновку дійшли дослідники Центру астрофізики Гарварду та Смітсонівського інституту у статті з промовистою назвою «На Місяці немає міст», опублікованій у журналі Fron­tiers in Space Tech­nol­o­gy.

Астрофізики розрахували, скільки енергії та води знадобиться великому поселенню на Місяці, і оцінили, як довго таке місто могло б проіснувати залежно від чисельності населення. За основу взяли місто на мільйон жителів із середнім споживанням 500 тонн води на людину.

Водяний лід на Місяці є — він зосереджений переважно в затінених кратерах, куди ніколи не потрапляє сонце, і при температурах від мінус 163 до мінус 246 градусів Цельсія майже не випаровується. Проте навіть із цих запасів мільйонне місто вичерпало б воду за кілька років без глибокої переробки.

Міжнародна космічна станція нині переробляє близько 98% води. Якщо застосувати таку саму ефективність до мільярда тонн місячної води, місто на мільйон жителів протрималося б близько 100 років. Щоб поселення існувало довше, населення довелося б обмежити приблизно тисячею осіб — тобто фактично йдеться про невелике село, а не місто. За умови переробки 99,9% води мільйонне населення теоретично могло б стабільно жити до 2000 років; допомогло б і вертикальне землеробство або імпорт води із Землі.

З енергією ситуація протилежна. Поблизу місячних полюсів є зони постійного освітлення, де сонце ніколи повністю не заходить. Кілометрові башти із сонячними панелями на краях кратерів могли б виробляти по 3 гігавати кожна — достатньо і для житлових кварталів, і для промисловості. Кремній, основний матеріал для сонячних елементів, становить близько 20% місячного ґрунту, тож частину панелей можна виробляти прямо на місці. Японська компанія Shimizu Cor­po­ra­tion вже оголосила плани встановити вздовж місячного екватора пояс із сонячних панелей потужністю 13 000 тераватів — більше, ніж усе нинішнє енергоспоживання Землі.

Керівник дослідження Мартін Елвіс висловив сподівання, що робота спонукає всіх учасників місячних проєктів серйозно обговорити довгострокове управління водними ресурсами супутника. Поки що технології дозволяють зондувати лише кілька метрів під поверхню — глибші шари можуть приховувати значно більші запаси льоду, що змінило б усі розрахунки.

Таким чином, мільйонне місто на Місяці залишається поки що недосяжною метою, але невелика постійна база — вже не фантастика. Питання не в енергії й не в технологіях, а в тому, чи вдасться людству навчитися по-справжньому ощадливо поводитися з водою далеко від Землі.