Науковці відкрили одну з найдавніших форм життя на Землі

Вчені виявили, що так звані “живі камені” — мікробіаліти, які зустрічаються у Південній Африці, — не лише залишки однієї з найдавніших форм життя, а й активні поглиначі вуглекислого газу. Ці структури, схожі на зеленуваті камені, ростуть значно швидше, ніж передбачалося раніше, і активно зв’язують CO₂ з атмосфери навіть уночі.

Мікробіаліти — це спільноти мікроорганізмів, які осаджують вуглекислий кальцій, утворюючи вапняк. У минулому вони домінували на Землі, формуючи цілі пояси вапнякових відкладень. З часом їх витіснили складніші організми, і нині такі спільноти збереглися лише в окремих, часто солоних, водоймах. Відомі типи мікробіалітів, зокрема строматоліти, вважаються одними з найдавніших свідчень життя на планеті.

Дослідження під керівництвом докторки Рейчел Сіплер з Університету Родса показало, що деякі південноафриканські мікробіаліти утворюють вапнякові шари зі швидкістю до 13–23 міліметрів на рік, що набагато перевищує темпи росту аналогічних структур у світі. При цьому вони здатні поглинати від 9 до 16 кілограмів CO₂ з кожного квадратного метра на рік — у сотні або навіть тисячі разів більше, ніж тропічні ліси чи морські луки з морською травою.

Більшість вуглецю, який вони акумулюють, перетворюється на стійку неорганічну форму — кальцій карбонат, що може зберігатися мільярди років. Водночас ученим відомо, що такі мікробні спільноти поширені дуже обмежено — вони потребують середовищ із багатою на кальцій “твердою” водою. Навіть за їхньої надзвичайної ефективності для компенсації сучасних антропогенних викидів CO₂ знадобилася б площа, рівна Африці та США разом узятим.

Попри це, відкриття має значення для розуміння процесів біогеохімічного колообігу. Зокрема, дослідники з’ясували, що близько 80% обсягу вуглецю мікробіаліти засвоюють уночі, використовуючи хімічні реакції, подібні до тих, що відбуваються біля глибоководних термальних джерел. Це свідчить про складну взаємодію між фотосинтезом і хемосинтезом — процесами, що підтримували життя на Землі протягом мільярдів років. Дослідження опубліковане у журналі Nature Com­mu­ni­ca­tions.