Науковці заявили про приховану смерть астронавтів у відкритому космосі

Нове дослідження істориків космонавтики знову звернуло увагу на феномен «загублених космонавтів» — легенд і чуток про приховані радянські втрати під час космічної гонки. Саме ця актуальна дискусія повертає дискурс до питання: чому офіційна статистика смертей у той період виглядає такою низькою, і чи справді вона відображає реальність.

За підтвердженими даними, у 1960–1970‑х роках загиблих було небагато: Валентин Бондаренко під час наземних випробувань, екіпаж Apol­lo 1 у США, Володимир Комаров на «Союзі‑1» та Майкл Дж. Адамс під час польоту X‑15. Якщо враховувати місію «Союз-11», то до списку додаються ще троє космонавтів.

Втім, уже тоді журналісти та радіоаматори поширювали версії про приховані катастрофи. Найвідомішими стали записи братів Джудіка-Кордилья з Італії, які стверджували, що перехопили сигнали SOS, серцебиття та навіть голос жінки, яка начебто загинула під час польоту. Ці матеріали досі залишаються предметом суперечок — від доказів радянських приховувань до можливих містифікацій.

Актуальність теми сьогодні полягає в тому, що нові архівні дослідження та відкриття радянських секретів після падіння Берлінського муру показують: навіть у найбільш технологічних змаганнях ХХ століття політика і престиж могли бути важливішими за прозорість. Історія «загублених космонавтів» нагадує, що космічна гонка була не лише про наукові прориви, а й про ціну, яку могли приховати від світу.