Польський науковець підтвердив, що чорні діри порушують закони сингулярності

Робі Геннігар з Даремського університету представив модифіковану теорію гравітації, яка замінює сингулярність у центрі чорної діри на сильно викривлений, але стабільний регіон.

Сингулярність — точка нескінченно щільної маси, де простір-час викривлюється до безмежності — давно становить парадокс для фізиків.

Новий підхід використовує змінені рівняння Ейнштейна, в яких гравітація поводиться інакше за умов надзвичайно сильної кривизни простору-часу, теоретично дозволяючи уникнути «розриву» фізичних законів у центрі чорної діри.

Польський теоретик Нікодем Поплавський виділяє три критичні недоліки запропонованої моделі. По-перше, вона передбачає п’ятимірний простір-час, тоді як експерименти свідчать про чотиривимірний. По-друге, теорія стверджує, що внутрішня частина чорної діри є статичною, що суперечить передбаченням гравітаційної динаміки. По-третє, модель додає нескінченну кількість коректувальних термінів до рівнянь без фізично обґрунтованої причини.

Поплавський також критикує поширені спроби поєднати загальну теорію відносності з квантовою механікою, зокрема теорію струн, яка передбачає наявність додаткових вимірів і суперсиметричних частинок без експериментальних доказів їх існування. На його думку, без експериментальної верифікації такі теорії залишаються виключно математичними конструкціями, а не фізичними моделями реальності.

Науковець висловлює обережний оптимізм щодо можливості дізнатися, що відбувається всередині чорної діри, припускаючи, що це можливо лише в тому випадку, якщо наш Всесвіт сам виник усередині чорної діри — гіпотезу, яку він розробляє з 2010 року. Якщо це припущення підтвердиться, сліди можуть залишитися в реліктовому випромінюванні, а в майбутньому — у нейтрино або гравітаційних хвилях.

Попри складність проблеми, Поплавський наголошує на цінності навіть математичних моделей, які можуть породжувати нові обчислювальні методи або знаходити застосування в інших сферах фізики. Приклад із виявленням гравітаційних хвиль, на яке пішло понад сто років після їх передбачення, свідчить про важливість продовження вивчення найзагадковіших сторінок фізики.