Вчені довели, що Юпітер відіграв ключову роль у зародженні Землі

Нові дослідження, проведені вченими з Університету Райса (Rice Uni­ver­si­ty), показали, що формування Юпітера суттєво вплинуло на народження Сонячної системи та, зокрема, на умови, які дозволили з’явитися Землі. Робота планетологів Андре Ізідоро та Баїбгава Срівастави свідчить, що швидке зростання Юпітера в перші мільйони років після утворення Сонця змінило розподіл газу й пилу в протопланетному диску, створивши своєрідні “космічні затори”, які визначили долю планет внутрішньої частини системи.

Коли Юпітер почав набирати масу, його гравітація спричинила потужні збурення в диску, утворивши кільця та порожнини, які перешкодили падінню дрібних частинок у напрямку Сонця. Ці області скупчення речовини стали осередками утворення нових тіл — своєрідної “другої хвилі” формування планет. Дослідники назвали цей ефект “космічним транспортним затором”, адже саме він дозволив зберегти ізотопні відмінності між матеріалами внутрішньої та зовнішньої частин Сонячної системи.

Схематичне зображення запропонованого еволюційного сценарію для ранньої внутрішньої Сонячної системи протягом перших ~3 млн років. Джерело: Sci­ence Advances (2025). DOI: 10.1126/sciadv.ady4823

Одне з головних відкриттів стосується походження хондритів — примітивних метеоритів, які зберегли хімічний склад перших тіл Сонячної системи. За словами Срівастави, раннє зростання Юпітера створило розрив у газовому диску, що розділив матеріал на “внутрішній” і “зовнішній”, запобігши змішуванню речовини й дозволивши пізніше утворитися окремим популяціям метеоритів. Це пояснює, чому деякі з них сформувалися мільйони років після перших твердих частинок — завдяки стабілізації умов у диску після дії Юпітера.

Вплив гіганта поширився і на формування Землі, Венери та Марса. Без гравітаційного бар’єра Юпітера менші протопланети могли б спіралеподібно скочуватися до Сонця. Замість цього Юпітер стабілізував внутрішню зону системи, утримавши планети в їхніх поточних орбітах. “Юпітер не просто став найбільшою планетою — він визначив архітектуру всієї Сонячної системи. Без нього Земля, можливо, ніколи не потрапила б у зону життя,” — зазначив Ізідоро.

Дослідження, опубліковане в журналі Sci­ence Advances, показує, що роль Юпітера у формуванні Сонячної системи була ключовою. Його гравітаційний вплив не лише розділив матеріал на ізотопно різні зони, але й створив умови, за яких змогли з’явитися планети земного типу. Вчені вважають, що спостереження за молодими зоряними системами з подібними “гравітаційними кільцями”, які видно за допомогою телескопа ALMA, дозволить краще зрозуміти, як народжуються планети і яку роль відіграють гіганти на кшталт Юпітера у створенні світів, придатних для життя.