Вчені підтвердили, що Марс міг залишатися придатним для життя значно довше, ніж вважалося

Вчені з Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі підтвердили, що Марс міг залишатися придатним для життя значно довше, ніж вважалося раніше. Дослідження показало, що стародавні піщані дюни в кратері Ґейла зазнали тривалої взаємодії з підземними водами, унаслідок чого вони перетворилися на кам’янисті утворення. Результати опубліковано в журналі Jour­nal of Geo­phys­i­cal Research – Plan­ets.

Команда під керівництвом Дімітри Атрі, керівниці Центру астрофізики та космічних наук NYUAD, досліджувала формацію Стімсона — систему древніх еолічних дюн у кратері Ґейла, який вивчає марсохід Curios­i­ty. Аналіз знімків і спектральних даних показав, що ці породи пройшли процес літифікації — затвердіння піску у камінь — через тривале насичення підземною водою. Це свідчить про існування гідрологічно активних періодів навіть після втрати більшої частини атмосфери Марса.

Дослідники використали дані з бази Curios­i­ty Note­book і порівняли їх із геологічними структурами пустель Об’єднаних Арабських Еміратів, де схожі породи формувалися за участі води. Було встановлено, що підземні потоки сприяли утворенню мінералів, зокрема гіпсу — типового продукту випаровування води у посушливих регіонах Землі.

Мозаїка Mast­cam формації Стімсон, яка утворилася в результаті взаємодії з підземними водами. (MSL/­NASA/J­PL-Cal­tech)

Це відкриття перегукується з попередньою роботою тієї ж групи, представленою на Міжнародній конференції з дослідження Марса у Каліфорнії. Тоді вони описували аналогічні процеси у формації Green­heugh Ped­i­ment поблизу кратера Ґейла. В обох випадках саме підземна вода стала чинником формування “скаменілих дюн”.

Науковці наголошують, що такі структури можуть бути ключовими зонами для пошуку давнього життя. На Землі подібні породи зберігають мікробні спільноти, які сприяли утворенню мінералів. Тому не виключено, що у літифікованих шарах кратера Ґейла можуть бути мікроскопічні рештки марсіанських бактерій. Це уточнює історію води на Марсі та визначає потенційні місця для майбутніх місій із пошуку біомаркерів.