Вчені попередили, що світ має готуватися до глобальних повеней та посух вже найближчим часом

Повені та посухи дедалі частіше відбуваються одночасно у різних регіонах світу, і головним чинником цього явища є кліматичний цикл ENSO — Ель-Ніньйо–Південне коливання в екваторіальній частині Тихого океану. Дослідження науковців з Техаського університету в Остіні показало, що саме ENSO протягом останніх двох десятиліть був ключовим драйвером екстремальних змін у глобальних водних ресурсах.

ENSO впливає на доступність води, виробництво харчів та міжнародні торгові потоки, адже спричиняє синхронні сухі або вологі умови у віддалених регіонах. Дослідниця Бріджит Скенлон наголосила, що розуміння цих процесів є критично важливим для гуманітарного планування та формування політики у сфері кліматичної безпеки.

Глобальні екстремальні значення запасів води за період 2002–2024 рр., зафіксовані супутниками NASA GRACE і GRACE-FO (вгорі), та екстремальні значення запасів води на суші за широтою в динаміці (внизу). Діаграма показує, як посухи (червоний колір) і повені (синій колір) поширюються по всьому світу у відповідь на кліматичні фактори, такі як Ель-Ніньо і Ла-Нінья. Серед основних подій – австралійська посуха тисячоліття (1997–2010), пантропічна посуха Ель-Ніньо 2015–2016 років та повені і посухи, спричинені Ла-Нінья, 2019–2022 років на кількох континентах. Джерело: Ашраф Ратеб

Команда вчених аналізувала загальний водний запас планети — від річок і озер до ґрунтової вологи та підземних вод. Для цього використали дані супутників GRACE і GRACE-FO, які вимірюють гравітаційні коливання, пов’язані зі зміною маси води. Так, у 2010–2011 роках під час Ла-Ніньї спостерігалися надзвичайно вологі умови в Австралії, південно-східній Бразилії та Південній Африці, тоді як Ель-Ніньйо 2015–2016 років збігся з сильною посухою в Амазонії.

З 2012 року кількість посух перевищує кількість повеней, що свідчить про довготривалі зміни у кліматичному режимі Тихого океану. Дослідник Ешраф Ратеба підкреслив, що важливо вивчати не лише частоту екстремальних подій, а й їх просторові зв’язки, адже це відкриває нові закономірності глобальної кліматичної системи.

Науковці роблять висновок: світ має готуватися не лише до нестачі води, а й до управління її екстремальними проявами, які є невід’ємною частиною природного кліматичного циклу.