Вчені пояснили, чому досі не знайшли позаземний розум: шукали не на тих радіочастотах

Чому за такого величезного розміру Всесвіту людство досі не виявило жодної позаземної цивілізації? Це питання, відоме як парадокс Фермі, бентежить учених вже десятки років. Тепер дослідники з Університету Манчестера пропонують несподівану відповідь: ми просто слухаємо не ті радіоканали.

Одним із головних інструментів у пошуку позаземного розуму є великі радіотелескопи, які сканують небо в пошуках так званих технопідписів — потужних електромагнітних сигналів або повідомлень. Однак протягом десятиліть програма SETI зосереджувалась на вузькому діапазоні частот від 1,42 до 1,66 гігагерца. Цей діапазон отримав назву «водяна діра», оскільки лежить між природними частотами водню та гідроксилу — молекул, що утворюють воду.

Логіка вибору саме цього діапазону здавалася переконливою: будь-яка достатньо розвинена цивілізація мала б розуміти значення води для життя і, відповідно, могла б обрати ці частоти для міжзоряного зв’язку. Проте авторка нового дослідження, доктор Луїза Мейсон, вказує на серйозний прогалину в такому підході.

«Протягом десятиліть пошуки SETI концентрувалися на відносно невеликій частині радіоспектра. Ми хотіли запитати, що могло б трапитися, якби ми подивилися в зовсім інше місце», — пояснює дослідниця. Міліметровий і субміліметровий радіодіапазони, на її думку, залишаються «майже повністю недослідженими» і можуть приховувати сигнали чужих цивілізацій. Свої висновки вона представила на Національній астрономічній конференції Королівського астрономічного товариства у Бірмінгемі.

Для перевірки гіпотези Мейсон використала архівні дані телескопа ALMA (Ata­ca­ma Large Millimeter/submillimeter Array) у Чилі. Ці спостереження були зібрані для астрофізичних досліджень, але жоден учений раніше не застосовував їх у рамках SETI. Аналіз чотирьох архівних сесій не виявив потенційних технопідписів, однак це не виключає існування сигналів у вищих радіочастотних діапазонах — масштабний пошук вимагатиме значно більшого обсягу даних.

Поруч із цим Мейсон зробила ще одне важливе відкриття. Виявилося, що вчені роками ненавмисно досліджували набагато більше зірок, ніж вважали. Коли радіотелескоп спрямований на певну ділянку неба, у його поле зору потрапляють і численні фонові зірки — так зване «зоряне прилове». Застосувавши нову галактичну модель замість стандартного каталогу Gaia, дослідниця перерахувала кількість зірок у вибірці з 1327 спостережень: результат зріс із близько 288 000 до понад 6,1 мільйона.

«Навіть дуже невелике спостереження може містити величезну кількість і різноманіття зірок, які ми ніколи не планували вивчати. Поєднуючи високочастотні спостереження з галактичними симуляціями, ми можемо краще зрозуміти, що саме вже досліджено і куди варто рухатися далі», — підсумовує Мейсон. Це означає, що галактика вже значно краще «прослухана» на предмет технопідписів, ніж вважалося раніше, а коло пошуку суттєво звужується.