Вчені пояснили, чому людство досі не відкрило інопланетне життя

Пошуки позаземного життя традиційно викликають величезний інтерес суспільства, проте наукова спільнота зберігає обережність, навіть якщо з’являються гучні заголовки про “найсильніші докази” життя на далеких екзопланетах. Нещодавно увагу привернула планета K2-18b: науковці повідомили про виявлення у її атмосфері метану, вуглекислого газу, а також диметилсульфіду (DMS) та диметилдисульфіду (DMDS) — на Землі ці речовини продукуються виключно живими організмами.

Ймовірність помилки у цих вимірах, за підрахунками дослідників, складає лише 0,6%, і подальші спостереження можуть підтвердити цей результат із “золотим стандартом” статистичної правдивості (п’ять сигм). Однак наукова спільнота досі не оголошує відкриття інопланетного життя. Причина — різниця між виявленням сигналу і його атрибуцією, тобто підтвердженням саме біологічного походження.

Телескоп James Webb не бачить молекули напряму, а аналізує, як атмосфера планети змінює спектр світла, що проходить крізь неї. Це складний, але непрямий метод, який спирається на моделювання атмосфери екзопланети, про яку відомо дуже мало. Можливо, сигнал від DMS/DMDS викликаний іншою, ще невідомою речовиною або нетиповими умовами атмосфери.

Схожа ситуація була й у випадках із сигналами, що сприймалися як ознаки життя на Венері чи Марсі, але згодом отримали інше, небіологічне пояснення. Це характерно не лише для астробіології: більшість наукових проривів — від законів Ньютона до теорії тектоніки плит чи змін клімату — довго не сприймалися як загальновизнані істини й проходили ретельну перевірку.

Для зміни наукової парадигми важливі не лише повторні спостереження, а й багаторівнева перевірка: “детекція і атрибуція” мають бути незалежно підтверджені різними інструментами й методами, бажано — у лабораторних умовах або in situ. У пошуках позаземного життя це значно складніше, адже ми працюємо лише з одним джерелом даних, на великій відстані, без зразків, які можна дослідити на Землі.

Тому навіть захопливі відкриття, такі як потенційні біосигнатури на K2-18b, поки що залишаються лише гіпотезами. Однак кожне нове спостереження — це ще один крок у розумінні Всесвіту й свого місця в ньому, а наукова обережність — це не зайва пересторога, а основа для справжнього прогресу.