Вчені пояснили, що станеться із Землею коли загине Сонце

Астрономи представили свіже дослідження про «тривалість життя» планет, яке показує: їхня доля залежить не лише від зірки, але й від того, як ми визначаємо сам «кінець» планети. У матеріалі Live Sci­ence астрофізик Шон Реймон з Університету Бордо та планетолог Метью Рейнхолд зі Стенфорду пояснюють, що планети формуються з пилових зерен у протозоряних дисках і зростають через численні зіткнення, а газові гіганти починають із масивних кам’яно-крижаних ядер і захоплюють газ із навколишнього середовища.

Науковці наголошують: «смерть» планети можна трактувати по-різному. Вона може означати повне знищення світу або ж втрату умов, які визначали його існування. Якщо планета мала океани чи атмосферу, але згодом їх втратила, то з погляду попередніх умов вона вже «закінчилася».

На прикладі Землі дослідники показують, що її майбутнє нерозривно пов’язане з еволюцією Сонця. Приблизно через 5 млрд років світило перейде у фазу червоного гіганта, що призведе до випаровування океанів, втрати придатних умов для життя, а згодом — до можливого поглинання планети. Загальна «тривалість життя» Землі оцінюється у близько 9,5 млрд років.

Водночас червоні карлики, які становлять більшість зір у Галактиці, можуть існувати трильйони років. Проте моделі Рейнхолда показують, що внутрішні процеси кам’янистих планет біля таких зір — конвекція та плавлення мантії — можуть завершитися значно раніше, через десятки мільярдів років. Це означає, що «активна» фаза планет може закінчитися задовго до фіналу їхніх зір.

Для систем із масивними зорями часові масштаби набагато коротші: планети біля зір типу A можуть існувати лише сотні мільйонів років. Газові гіганти, своєю чергою, поступово втрачають атмосферу під дією випромінювання й перетворюються на кам’янисті світи. А на ще довших проміжках часу, протягом квадрильйонів років, викинуті зі своїх систем планети можуть залишити навіть межі галактики й блукати у міжгалактичному просторі — аж до того, як визначиться остаточна доля самого Всесвіту.