Вчені придумали інноваційний метод, що допоможе дістатися до найвіддаленішої планети Сонячної системи

У зовнішніх межах Сонячної системи, далеко за орбітою Плутона, обертається Седна — один із найзагадковіших карликових світів. Орбіта планети настільки екстремальна, що одне обертання навколо Сонця триває понад 11 000 років. Нині вчені розглядають нову місію для досягнення цієї далекої планети за допомогою революційних технологій міжпланетної тяги.

Седна цікава не лише як далекий об'єкт: вона відкрила новий клас тіл — седноїдів, і, ймовірно, є першим виявленим представником внутрішньої Хмари Оорта. Її орбіта може пролити світло на те, як формувалася Сонячна система та які гравітаційні сили на неї впливали. Поверхня Седни — одна з найчервоніших серед відомих тіл Сонячної системи, що свідчить про складну хімію й, можливо, про наявність органічних сполук у далеких регіонах. Температура тут не підіймаєтьс вище -240°C.

У 2075−2076 роках Седна досягне найближчої до Сонця точки (перигелію) — це близько 76 астрономічних одиниць, тобто втричі далі, ніж Нептун. Після цього вона знову розпочне свій тисячолітній шлях у глибини космосу, й такої близькості не буде ще століття.

Нові дослідження пропонують дві радикальні технології, які можуть доставити апарат до Седни у вузьке вікно можливості. Перша — прямий термоядерний двигун (Direct Fusion Drive, DFD): концептуальна установка на ядерному синтезі, здатна виробляти і тягу, і електроенергію. За оцінками, двигун потужністю 1,6 МВт зміг би дістатися до Седни приблизно за 10 років, із 1,5 роками активного розгону.

Друга технологія — удосконалене сонячне вітрило з тепловою десорбцією: коли молекули з поверхні вітрила вивільняються під нагрівом і створюють реактивну тягу. У поєднанні з гравітаційним маневром біля Юпітера така конструкція може дістатися Седни всього за сім років, постійно пришвидшуючись без необхідності тягнути на борту паливо. Проте сонячне вітрило забезпечить лише проліт повз Седну, тоді як термоядерний двигун дає змогу вийти на орбіту для докладного дослідження.

Обидві технології наразі перебувають на ранній стадії розробки. Прямий термоядерний двигун вимагає проривів у фізиці плазми та керуванні синтезом, а теплове сонячне вітрило — нових матеріалів і точних навігаційних рішень. Проте вікно для місії до Седни швидко закривається. Чи вдасться людству використати цей шанс — залежить від готовності ризикувати й інвестувати у проривні космічні технології.