Вчені спростували космічне походження води на Землі

Новий аналіз місячних зразків з космічних місій «Аполлон» ставить під сумнів поширену гіпотезу про те, що основна маса води на Землі була доставлена астероїдами та кометами під час Пізнього важкого бомбардування 4,1–3,8 млрд років тому. Дослідники з Університетської асоціації космічних досліджень (USRA) дійшли висновку, що метеорити могли забезпечити лише незначну частку земних запасів.

Команда під керівництвом Тоні Гаргано з Інституту місячних і планетарних досліджень (LPI) застосувала високоточні вимірювання ізотопів кисню у зразках місячного ґрунту. Оскільки Земля постійно оновлює поверхню через тектонічну активність, давні сліди ударів збереглися лише на Місяці, де немає атмосфери та геологічних процесів. Це робить місячний реголіт унікальним архівом історії доставки летких речовин у внутрішню Сонячну систему.

Результати показали, що близько 1% маси деяких зразків складається з матеріалу вуглецевого типу, принесеного метеоритами. Однак навіть за найоптимістичнішими оцінками цього недостатньо для пояснення утворення земних океанів. Хоча вода становить лише 0,023% маси планети, її загальний обсяг сягає 1,46 секстильйона кілограмів. За словами Джастіна Саймона з NASA, метеорити могли бути джерелом частини води, але не основним.

Басейн Південний полюс-Ейткен на зворотному боці Місяця є одним з найбільших і найдавніших ударних утворень у Сонячній системі. Джерело: NASA/GSFC/Університет Арізони

Висновки мають значення не лише для реконструкції історії Землі, а й для майбутнього освоєння Місяця. Найбільші скупчення води виявлено у постійно затінених регіонах поблизу полюсів, зокрема в басейні Південний полюс — Ейткен. Ця зона розглядається як перспективна для створення довготривалих баз, де вода може використовуватися для життєзабезпечення, захисту від радіації та виробництва палива.

Автори наголошують, що Місяць є ключовою «точкою відліку» для розуміння еволюції Сонячної системи. У дослідженні брали участь фахівці з Університету Нью-Мексико, Scripps Insti­tu­tion of Oceanog­ra­phy, Лабораторії реактивного руху NASA та Центру досліджень астроматеріалів NASA.

Результати опубліковано в журналі Pro­ceed­ings of the Nation­al Acad­e­my of Sci­ences (PNAS).