Вчені заявили, що космічне рентгенівське випромінювання може свідчити про приховану структуру часу

У новому дослідженні фізики пропонують радикальне переосмислення так званих мостів Ейнштейна–Розена, які згодом стали відомі як «кротові нори». У 1935 році Альберт Ейнштейн і Натан Розен описали математичний міст між двома симетричними копіями простору‑часу, але він не був задуманий як шлях для подорожей. Сучасна інтерпретація показує, що цей міст може бути не тунелем у просторі, а зв’язком між двома мікроскопічними напрямками часу.

Автори пояснюють, що закони фізики не розрізняють минуле й майбутнє, тому для повного опису квантових процесів потрібно враховувати обидва напрямки часу. У звичайних умовах ми ігноруємо «дзеркальну» складову, але поблизу чорних дір чи в колапсуючих і розширюваних всесвітах вона стає необхідною. Саме тут природно виникають мости Ейнштейна–Розена.

Ця концепція пропонує вирішення інформаційного парадоксу чорних дір. За класичним описом, інформація про об’єкти, що потрапили всередину, зникає після випаровування чорної діри, що суперечить квантовій механіці. У новій моделі інформація не зникає, а переходить у дзеркальний напрям часу, зберігаючи повноту й причинність без потреби у «екзотичній» фізиці.

Дослідники також звертають увагу на космічне мікрохвильове випромінювання, яке демонструє невелику, але стійку асиметрію. Це може бути свідченням прихованої структури часу. У такій картині Великий вибух не був абсолютним початком, а квантовим «відскоком» між двома фазами еволюції всесвіту.

Таким чином, мости Ейнштейна–Розена не є фантастичними тунелями для подорожей, а фундаментальним елементом квантового опису гравітації. Вони вказують на те, що час у глибинних масштабах може текти в обох напрямках, а наш всесвіт може мати історію ще до Великого вибуху.