Вчені визнали, що чинні гіпотези про знищення Місяця помилкові

Поверхня Місяця постійно піддається впливу сонячного вітру — потоку заряджених частинок, який випромінює Сонце. Ці енергійні іони здатні вибивати атоми з верхнього шару місячної кори, сприяючи утворенню вкрай розрідженої атмосфери навколо Місяця — так званої екзосфери. Однак досі залишалося незрозумілим, наскільки саме сонячний вітер впливає на цей процес.

Міжнародна команда дослідників з Технічного університету Відня (TU Wien) вперше провела високоточні лабораторні експерименти зі зразками місячного ґрунту, доставленими місією Apol­lo 16. Вчені використали спеціальний кварцовий мікроваговий прилад, щоб виміряти втрату маси місячної породи під дією іонів з надзвичайною точністю, а також застосували складне 3D-моделювання, враховуючи справжню текстуру та пористість реголіту.

Результати досліджень показали: ефект ерозії поверхні Місяця під впливом сонячного вітру був суттєво переоцінений у попередніх моделях. Реальні показники виявилися удесятеро меншими за раніше розраховані. Це пояснюється пористою, пухкою структурою місячного реголіту: заряджені частинки часто втрачають енергію всередині мікроскопічних порожнин, не встигаючи вибити атоми з поверхні. Таким чином, ефективність “супутникового” вибивання частинок є значно нижчою, ніж вважалося для гладкої, щільної поверхні.

Завдяки цим результатам вдалося підтвердити: головним джерелом екзосфери Місяця є не сонячний вітер, а мікрометеоритні удари. Попередні ізотопні аналізи зразків Apol­lo вже вказували на переважну роль мікрометеоритів, і тепер цей висновок отримав експериментальне підтвердження з іншого боку.

Отримані дані мають особливе значення для майбутніх місій на Місяць і Меркурій, зокрема в межах програм NASA Artemis і Bepi­Colom­bo (ESA/JAXA). Розуміння справжніх механізмів ерозії поверхні допоможе точніше тлумачити результати спостережень і краще готуватися до нової епохи досліджень природних супутників і планет.