Науковці запропонували новий прогресивний критерій пошуку життя у Сонячній системі

Нові дослідження переглядають уявлення про можливі “оселі” життя у Сонячній системі. Команда з NYU Abu Dhabi довела, що космічні промені — потік високоенергетичних частинок, які пронизують простір, — можуть забезпечувати достатню енергію для підтримки життя під поверхнею планет і супутників. Висновки опубліковані в Inter­na­tion­al Jour­nal of Astro­bi­ol­o­gy.

Вчені під керівництвом професорки Дімітри Атрі проаналізували, як космічні промені взаємодіють із підповерхневими водою чи льодом. При зіткненні таких частинок з молекулами води виникає реакція радіолізу — молекули розпадаються, виділяючи вільні електрони, які певні бактерії на Землі використовують як джерело енергії. Це дає змогу існувати життю в середовищах без світла та тепла, наприклад, глибоко під землею.

Дослідники змоделювали можливості такого “енергозабезпечення” на Марсі та крижаних супутниках Юпітера й Сатурна. Найбільший потенціал для життя за цим принципом показав Енцелад — супутник Сатурна. За ним ідуть Марс та Європа, супутник Юпітера. Це суттєво розширює перелік “придатних для життя” локацій, адже класична астробіологія розглядала лише області з теплом від Сонця або вулканізму.

У результаті запропоновано новий критерій — “зона радіолітичної життєпридатності” (Radi­olyt­ic Hab­it­able Zone), яка охоплює підповерхневі води чи лід, де космічні промені можуть запускати хімічні реакції, здатні підтримувати мікробне життя. Оскільки космічні промені розповсюджені скрізь у космосі, ймовірно, умови для життя існують у набагато більшій кількості місць, ніж передбачалося раніше.

Це відкриття може вплинути на майбутні космічні місії: тепер вчені орієнтуватимуться не лише на поверхню, а й на підземні середовища Марса та крижаних супутників, шукаючи хімічні сліди енергії, створеної космічним випромінюванням. Дослідження свідчить: навіть у найтемніших і найхолодніших куточках Сонячної системи може існувати життя.