Вчені пояснили природу аномального сяйва Південного океану, яке зафіксували космічні супутники NASA

Науковці розгадали природу яскравої бірюзової плями у Південному океані, яку супутники NASA фіксували з початку 2000‑х років. Виявилося, що джерелом незвичайного сяйва є діатомові водорості зі скляними панцирами, а не кокколітофори, як вважалося раніше.

На північ від загадкової зони простягається Великий кальцитовий пояс — смуга води, насичена кокколітофорами. Ці одноклітинні водорості мають відбивні лусочки-кокколіти та активно поглинають неорганічний вуглець для створення мінеральних оболонок, концентруючи близько 30 мільйонів тонн елемента щороку. Саме їхні відбивні структури формують характерний блиск, який реєструють супутники. Однак південна бірюзова зона виглядала як кокколітофорна, попри те що води там занадто холодні для розвитку цих організмів.

Для вирішення суперечності океанограф Барні Балч з колегами здійснив експедицію на судні Roger Rev­elle. Дослідники провели багаторівневі вимірювання кольору океану, швидкості кальцифікації, фотосинтезу та концентрації неорганічного вуглецю і кремнію. Це дозволило визначити співвідношення між кокколітофорами та їхніми конкурентами — діатомовими водоростями, які створюють мікроскопічні панцири зі скла.

Аналіз показав, що кокколітофори трапляються у водах до 60° південної широти, проте їх концентрація недостатня для пояснення високої відбивної здатності океану. Натомість щільні скупчення діатомових водоростей з скляними структурами створюють ефект, який супутники помилково ідентифікували як ознаки великої кількості кокколітів.

Науковці встановили, що бірюзові відблиски південних широт є результатом розсіювання світла діатомовими панцирами, а не кальцитовими лусочками кокколітофорів. Це означає необхідність перегляду методів супутникового моніторингу органічного вуглецю. За словами Балча, результати допомагають краще зрозуміти розподіл мікроорганізмів у Połud­niовому океані та їхній вплив на глобальні процеси поглинання вуглецю.

Дослідження опубліковане у журналі Glob­al Bio­geo­chem­i­cal Cycles.