Вчені NASA довели, що на карликовій планеті Цецера існували умови для підтримки життя

Карликова планета Церера, найбільше тіло головного поясу астероїдів між Марсом і Юпітером, могла мати умови для існування життя в далекому минулому. Нове дослідження NASA показало, що всередині Церери тривалий час існував стабільний хімічний енергетичний ресурс — сполуки, здатні слугувати «паливом» для мікроорганізмів. Хоча доказів існування життя на Церері немає, вчені вважають, що планета мала необхідні інгредієнти для розвитку найпростіших клітин.

Дані місії Dawn, яка завершилася у 2018 році, раніше засвідчили, що яскраві ділянки на поверхні Церери складаються переважно із солей, що залишилися після виходу рідини з‑під поверхні. У 2020 році було встановлено, що джерелом цієї рідини був підземний резервуар розсолу. Крім того, апарат виявив на Церері органічні молекули на основі вуглецю — ключовий, хоч і не достатній сам по собі компонент для утворення клітин.

Вода, вуглецеві сполуки та енергетичні ресурси вважаються основними складовими для можливого існування життя. Останні результати додають третій елемент у цю схему: стабільне джерело хімічної енергії, яке могло існувати приблизно 2,5 мільярда років тому. Тоді, за моделями, у підповерхневому океані Церери циркулювала гаряча вода з розчиненими газами, що надходила з глибинних порід. Нагрів забезпечувався радіоактивним розпадом у кам’яному ядрі, типовим для багатьох небесних тіл Сонячної системи.

«На Землі, коли гаряча вода виходить із надр в океан, це створює справжній “шведський стіл” для мікробів — джерело хімічної енергії. Тож визначити, чи відбувалося щось подібне на Церері, має велике значення», — зазначив провідний автор дослідження Сем Кервіль з Університету штату Аризона.

Сьогодні Церера не є придатною для життя: вона холодніша, має значно більше льоду та менше води, а рештки рідини збереглися лише у вигляді концентрованого розсолу. Найбільший потенціал для існування життя припадав на період від 2,5 до 4 мільярдів років тому, коли ядро Церери було найтеплішим. Це відкриття важливе й для розуміння історії інших крижаних тіл Сонячної системи: подібні за розміром об’єкти, які не мають внутрішнього підігріву від гравітаційної взаємодії з планетами, також могли переживати «життєпридатні» епохи у своєму минулому.