Вчені заявили, що супутники Starlink щодня падають з орбіти на Землю

За даними астрофізика зі Смітсонівського інституту Джонатана Макдавелла, із Земної орбіти щодня сходить від одного до двох супутників Star­link, і ця кількість лише зростатиме. Компанія SpaceX, яка належить Ілону Маску, вже вивела на низьку навколоземну орбіту понад 8 000 апаратів, з яких понад 2 000 — лише у 2025 році. Експерти попереджають, що така швидка експансія може створити серйозну екологічну та безпекову загрозу.

Більшість супутників Star­link мають термін служби близько п’яти років. Після цього SpaceX спрямовує їх до атмосфери, де вони повинні згоріти під час повторного входження. Проте цей процес викидає значну кількість металевих частинок у стратосферу, що, за словами науковців, може призвести до руйнування озонового шару. Дослідження, опубліковане в журналі Sci­ence, вказує, що продукти згоряння супутників містять алюміній, який може утворювати реакції, небезпечні для атмосфери.

Макдавелл застерігає, що наразі немає точних даних про масштаби впливу — оцінки коливаються від «незначної шкоди» до сценарію, коли «ми вже завдали непоправної шкоди атмосфері». Він також наголошує, що якщо темпи запусків залишаться такими самими, до 2035 року Землю щороку бомбардуватимуть уламки близько 28 000 супутників, що підвищує ризик загибелі людини від падіння космічного сміття до 61% на рік — колись немислимо висока цифра.

Крім того, експерти попереджають про небезпеку синдрому Кесслера — каскадного ефекту, коли зіткнення кількох супутників породжує лавину уламків, які, своєю чергою, знищують інші об’єкти. Хоча орбіти Star­link розташовані досить низько, щоб уникнути довготривалого накопичення сміття, масова присутність апаратів може змусити конкурентів розміщувати свої системи вище — де уламки залишатимуться десятиліттями.

Додатковий ризик становлять сонячні бурі. Під час останнього максимуму сонячної активності частина супутників Star­link уже втратила орбіту через підвищення щільності атмосфери. Якщо потужна буря трапиться знову, вона може одночасно знищити сотні апаратів. Як підсумовує Макдавелл, людство досягло тієї межі, коли «проблему космічного сміття більше не можна ігнорувати».