Американські розробники представили новітній підводний бойовий дрон Orca

На тлі зростаючої напруги у Південнокитайському морі та на заході Тихого океану ВМС США радикально переглядають концепцію ведення бойових дій на морі. Ставка зроблена на створення великої флотилії автономних надводних і підводних платформ, які дозволяють зменшити ризики для особового складу та адаптувати флот до умов високої інтенсивності сучасних конфліктів. Одним із головних драйверів змін став стратегічний виклик з боку Китаю, що активно розвиває власні засоби блокування доступу й заборони маневру (A2/AD).

Серед основних ініціатив — три ключові програми: великий надводний безпілотник LUSV (Large Unmanned Sur­face Vehi­cle), середній MUSV, та підводний дрон Orca (XLUUV). Всі ці платформи розраховані на виконання високоризикованих завдань: від ударів по противнику до розвідки, електронної боротьби та мінування. Перший LUSV може з’явитися вже в 2027 році, при цьому ціна одного корабля становить близько 500 мільйонів доларів. Його довжина — 60–90 метрів, озброєння — до 32 крилатих ракет у вертикальних пускових установках.

Менші MUSV призначені переважно для розвідки й дій поблизу ворожого узбережжя. Контракт на створення прототипу отримала компанія L3Harris, а серійне виробництво очікується не раніше 2029 року. Ці дрони доповнюють програму LUSV й забезпечують гнучкість у різнорівневих операціях. Бюджет 2025 року передбачає понад 100 мільйонів доларів на MUSV і ще майже стільки ж на спільні технології для обох платформ.

Найбільш амбітним є підводний апарат Orca, що здатен розміщувати морські міни типу Ham­mer­head — глибоководні системи з торпедною начинкою. Довжина такого апарата — понад 26 метрів. Перші зразки замовлено в Boe­ing, але програму переслідують затримки та перевитрати бюджету: перший Orca мав бути переданий у 2022 році, але доставку перенесли на 2025‑й.

Усі три платформи розробляються в межах нової доктрини Dis­trib­uted Mar­itime Oper­a­tions, яка передбачає розпорошене використання дешевших та менш вразливих одиниць у конфліктних зонах. Такий підхід дозволяє ВМС США продовжувати виконання бойових завдань навіть у разі втрати великих кораблів, знижує ризики для людей і підвищує оперативну гнучкість.