Астрономи довели, що до появи Місяця у Сонячній системі трапилася катастрофа галактичного масштабу

Нові дослідження показують, що Земля, Марс, Венера та втрачена планета могли обертатися навколо Сонця у синхронному ритмі на ранніх етапах формування Сонячної системи. Це змінює традиційні уявлення про хаотичне утворення внутрішніх планет.

Орбітальний резонанс означає, що планети рухаються по орбітах із чіткими співвідношеннями періодів обертання. Науковці знають про такі “ланцюги резонансів” у системах далеких екзопланет, зокрема TRAPPIST‑1, де одна планета здійснює 8 обертів навколо зорі, поки її сусідка робить 5.

Синхронізація виникає на ранньому етапі, коли планети перебувають у газопиловому диску та можуть мігрувати до впорядкованої конфігурації.

У новому моделюванні взяли участь Венера, Земля, Марс і гіпотетична планета розміром із Марс — Тея. Моделі показали, що ці тіла могли сформувати стабільний ланцюг резонансів протягом перших 10 мільйонів років існування Сонячної системи із співвідношенням орбітальних періодів 2:3:4:6.

Ланцюг розпався, коли Юпітер і Сатурн почали мігрувати далі від Сонця. Це призвело до динамічної нестабільності та зіткнень, включаючи удар Теї об Землю, внаслідок чого з’явився Місяць.

Результати моделювання відтворюють основні особливості сучасної Сонячної системи, зокрема поточне розташування планет та ознаки єдиного гігантського зіткнення на ранньому етапі історії Землі. Дослідники припускають, що Венера, яка не зазнала таких зіткнень, може містити докази початкового формування планет. Це можна перевірити майбутніми місіями через вивчення складу її мантії.

Висновки змальовують ранню Сонячну систему як значно впорядкованішу, ніж вважалося раніше, та пояснюють стабільність деяких екзопланетних систем без великих зовнішніх планет.