Нові наукові дані свідчать, що один з найяскравіших місяців Урана — Аріель — міг мати колосальний підповерхневий океан глибиною близько 170 кілометрів. Це в десятки разів більше, ніж середня глибина Тихого океану на Землі. Дослідження, опубліковане в журналі Icarus групою вчених із Planetary Science Institute, показує, що цей океан, ймовірно, існував мільярди років тому під товстим шаром льоду, а гравітаційні сили Урана могли створити тріщини, розломи та криовулканічні структури на його поверхні.
Аріель — другий за відстанню від Урана й четвертий за розміром серед його супутників. Її діаметр становить близько 1159 кілометрів, і вона вирізняється складним ландшафтом, де поєднуються стародавні кратери та відносно молоді рівнини, утворені криовулканізмом. За словами співавтора дослідження, планетолога Алекса Паттгоффа, поверхня Аріеля має безліч тріщин, гребенів і грабенів — структур, що свідчать про активні геологічні процеси у минулому.
Команда змоделювала, як орбітальні зміни Аріеля впливали на його поверхню. Під час руху навколо Урана гравітація планети розтягує супутник, викликаючи так звані припливні напруження — процес, який деформує крижану кору та здатний розігрівати внутрішні шари. Розрахунки показали, що колись ексцентриситет орбіти Аріеля був утричі більшим, ніж нині, що могло призвести до посилення цих напружень і розігріву достатнього для існування рідкої води під кригою.
Науковці вважають, що саме підповерхневий океан спричинив формування розломів і тріщин, які ми бачимо сьогодні. «Щоб утворилися такі структури, потрібна або дуже тонка крижана кора над великим океаном, або висока орбітальна ексцентриситетність при меншому обсязі води. Але в будь-якому випадку океан повинен бути», — пояснив Паттгофф.
Це вже друге дослідження команди, що свідчить про наявність води в системі Урана. Раніше подібні ознаки виявили на місяці Міранда. Вчені припускають, що обидва супутники можуть бути «океанічними світами-близнюками». Однак для остаточного підтвердження цих гіпотез потрібна нова місія до Урана. Як наголосив керівник проєкту Том Нордгейм із Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса, «нам потрібно повернутися до системи Урана і побачити все на власні очі».