Астрономи довели, що зникнення поясу астероїдів підвищу ризик падінь космічних уламків на Землю

Астрономи з Університету Республіки в Уругваї підрахували швидкість втрати маси астероїдним поясом між Марсом і Юпітером. Дослідження показало, що пояс втрачає 0,0088% активної маси щороку через гравітаційні резонанси з планетами-гігантами та взаємні зіткнення уламків.

Астероїдний пояс є залишком планети, яка не змогла сформуватися 4,6 мільярда років тому через гравітаційний вплив Юпітера. Маса поясу становить лише близько 3% маси Місяця, розсіяних на мільйони кілометрів. Гравітаційні взаємодії з Юпітером, Сатурном та Марсом дестабілізують траєкторії астероїдів, спрямовуючи частину до внутрішньої Сонячної системи, а інші відкидаючи до орбіти Юпітера.

Команда на чолі з Хуліо Фернандесом встановила, що близько 20% втрат припадає на астероїди й метеороїди, які виходять на орбіти, що перетинають Землю. Решта 80% перетворюється на пил, який створює зодіакальне світло — слабке сяйво, видиме на нічному небі після заходу Сонця чи перед світанком.

Великі об’єкти, як-от Церера, Веста й Паллада, не включали до дослідження, оскільки вони пережили активну фазу руйнування. Екстраполяція поточного темпу втрат у минуле показує, що пояс міг бути на 50% масивнішим близько 3,5 мільярда років тому, коли ймовірність падіння уламків на Землю була значно вищою.

Це узгоджується з геологічними даними Землі й Місяця про спадання інтенсивності бомбардувань. Астероїдний пояс є динамічною системою, що поступово розчиняється у просторі, продовжуючи впливати на еволюцію Землі та створюючи потенційні ризики від навколоземних об’єктів.

Дослідження підкреслює тимчасовий характер астероїдного поясу та його роль у постачанні матеріалу до внутрішньої Сонячної системи протягом мільярдів років її історії.